Повна темрява. Без зірок
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1372-5
- Переводчик: Красюк Олександр
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повна темрява. Без зірок». Краткое содержание книги:
«Тонто, — промовив Самотній Рейнджер. — Тут нашу роботу закінчено» [181] .
А те, що вона писала, тимчасом як «Зайнфельд»поступився місцем «Фрейзеру»,а «Фрейзер» [182] місцевим новинам (один мешканець Чикапі виграв у лотереї, а інший зламав собі хребет, упавши з риштовання, отакий-отбаланс), було зізнанням у формі листа. Коли вона розпочала вже п’яту сторінку, новини по телевізору поступилися безкінечній рекламі «Всемогутнього очищення». Денні Віерра проголошував: «Деякі американці мають дефекацію лише раз на два-три дні, а оскільки це в них триває роками, вони вважають, що це нормально!Будь-який лікар, котрий не даремно їсть свій хліб, скаже вам, що це не так!» [183].
Лист мав заголовок: «ДО ВІДПОВІДНИХ ОФІЦІЙНИХ ОСІБ», і перші його чотири сторінки містили один суцільний розділ. У її голові цей текст немов криком кричав. Рука в неї втомилася, а кулькова авторучка, яку вона знайшла в шухляді на кухні (по корпусу йшов золочений, уже майже затертий напис «ЧЕРВОНИЙ ЯСТРУБ. ВАНТАЖНІ АВТОПЕРЕВЕЗЕННЯ»), подавала всі ознаки того, що ось-ось всохне, але Тесс уже, слава Богу, майже закінчила. Малий Водій так і сидів у своєму фотелі «Лей-зі-бой», не дивлячись уже телевізор, а вона згори п’ятої сторінки нарешті розпочала писати новий розділ.
«Я не висловлюватиму жалю щодо того, що я зробила. Не буду також запевняти, ніби я робила це, перебуваючи в психічно-хворобливому стані. Це було б надто просто. За інших обставин — менш жахливих, маю на увазі — я могла б заявити: «Трапилась природна помилка, ці двоє виглядали такими схожими один на одного, майже як близнюки». Але обставини були не іншими, а саме такими, якими були.
Я думала про спокуту, сидячи тут, пишучи цей текст, під звуки його телевізора й вітру надворі — та не тому, що маю надію на прощення, а тому що, як мені здається, неправильно робити щось неправильне, не спробувавши принаймні зробити щось правильне.(Тут Тесс згадала, як чоловік, що виграв у лотерею, і той, що зламав собі хребта, урівноважили один одного, але це така концепція, яку їй важко було б висловити в такому втомленому стані, до того ж не було певності, що вона взагалі виглядатиме тут доречною.) Я думала, чи не поїхати мені до Африки, працювати з жертвами СНІДу. Я думала про те, щоб поїхати в Новий Орлеан і стати волонтеркою в притулку або в якійсь їдальні для бездомних. Я думала: може, поїхати на Мексиканську затоку, відчищати птахів від нафти. Я думала віддати ті гроші — мільйон доларів чи близько того, — що я їх відклала собі на старість, якійсь громадській організації, котра працює на те, щоби покласти край насильству, спрямованому проти жінок. Мусить же існувати така громада в Коннектикуті, можливо, їх таких навіть кілька є.
Але потім я подумала про Дорін Маркіз, леді з В’язального товариства, і про те, що вона повторює в кожній книзі...»
А Дорін у кожній книжці, бодай по разу принаймні, повторювала: «Вбивці завжди не помічають очевидного. Можете в цьому не сумніватися, мої любі».І навіть пишучи про спокуту, Тесс розуміла, що вона неможлива. Бо Дорін була абсолютно права.
На голові у Тесс був картуз, отже, волосся, яке можна було б піддати аналізу на ДНК, вона ніде не залишила. На ній були рукавички, котрих вона ні разу не знімала, навіть за кермом пікапа Елвіна Стжельке. Ще зовсім не пізно було спалити це її зізнання у дров’яній пічці в Лестера на кухні, поїхати до значно доглянутішого обійстя братика Елвіна (цегляної хатки, а не з хмизу), сісти в «Експідішен» і взяти напрямок на Коннектикут. Вона повернеться додому, де на неї чекає Фрітці. На позір вона виглядала цілком чистою, тож мине кілька днів, поки до неї добереться поліція, але добереться обов’язково. Тому що, зосереджуючись на дрібних кримінологічних кротовиннях, вона прогледіла очевидну гору, точнісінько, як ті вбивці у книжках про В’язальне товариство.
Очевидна гора мала ім’я: Бетсі Ніл. Гарна жіночка з овальним обличчям, чудними, як у дівчат Пікассо, очима і хмарою темного волосся. Вона впізнала Тесс, навіть попросила в неї автограф, але не в тім полягала перечіпка. Перечіпками були садна на її обличчі ( «Я сподіваюся, це трапилося не біля нас»,— сказала тоді пані Ніл), а також той факт, що Тесс питала в неї про Елвіна Стжельке, описала його пікап і підтвердила, що він мав каблучку, коли про неї згадала пані Ніл.
Пані Ніл дізнається про цю історію з телевізора або прочитає в газеті — три трупи в одній родині, хіба можливо уникнути такої новини — і піде до поліції. А поліція приїде до Тесс. Вони, як годиться, перевірять списки зареєстрованої в Коннектикуті зброї і дізнаються, що Тесс володіє «Сміт & Вессоном» 38-го калібру, револьвером, відомим під прізвиськом «Лимоночавильник». Вони попросять віддати його для проведення стрілецької експертизи і порівняють результати зі знайденими в цих трьох жертвах кулями. І що їй тоді казати? Може, вона збирається дивитися на них своїми підбитими, в синцях, очима і голосом (все ще хрипким після удушення Лестером Стжельке) запевняти, що револьвер вона загубила? І вона зможе триматися цієї версії навіть після того, як у кульверті під дорогою знайдуть ті жіночі трупи?
Тесс узяла в пальці чужу ручку і знову заходилася писати.
«...щоразу вона каже: вбивці завжди не помічають очевидного. А якось Дорін також буквально взяла за приклад фрагмент з одної книжки Дороті Сеєрз [184] і залишила одного вбивцю з зарядженою зброєю, порадивши йому скористатися поштивим виходом з ситуації. Я маю зброю. Мій єдиний спадкоємець, єдиний живий близький родин, мій брат Майк живе у Таосі, в Нью-Мексико. Гадаю, він зможе успадкувати мої статки. Залежить від юридичних наслідків моїх злочинів. Якщо так станеться, я сподіваюся, що представники офіційних органів, котрі знайдуть цей мій лист, покажуть його йому і таким чином повідомлять про моє бажання, щоб основну частину він пожертвував якійсь благодійній організації, що працює з жінками, котрих було піддано сексуальному насильству.
Мені жаль через помилку з Великим Водієм — Елвіном Стжельке. Не він мене зґвалтував, і Дорін впевнена, що він також не ґвалтував і не вбивав тих жінок».
Дорін? Та ні ж, це сама вона. Дорін несправжня. Але Тесс почувалася такою втомленою, куди там їй повертатися назад та виправляти вже написане. Та й яка к чорту різниця — вона все одно вже майже закінчує.
«Щодо Рамони й цього шматка лайна у сусідній кімнаті, я не перепрошую. Їм краще бути мертвими.
Ну і, звичайно, мені теж».
Вона зробила довгу паузу, достатню, щоби переглянути вже списані сторінки, подивитися, чи, бува, не забула вона чогось. Начебто ні, тож тоді вона підписалася — поставила фінальний автограф. На останній літері всохла ручка, і вона відклала її вбік.
181
Герой численних радіопостановок і телесеріалів «The Lone Ranger» — ковбой у масці, котрий за допомогою револьвера і свого друга індіанця Тонто утверджує справедливість на Дикому Заході.
182
«Frasier» — комедійний серіал, який виходив у 1993-2004 рр. і часто повторюється тепер.
183
«Almighty Cleanse» — модна система клізмотерапії із застосуванням спеціальних розчинів; Danny Vierra — лікар-натуропат, розробник і пропагандист цієї системи.
184
Dorothy Sayers (1893-1957) — англійська письменниця, поетка, есеїстка, драматург, авторка численних детективних оповідань та романів.