Без дозволу на розслідування

І от дзвінок… Мати сиділа за столом і готувала свій виступ на обласну нараду вчителів: поглядала у вікно, а потім швидко писала, висунувши кінчик язика, як школярка. Я кахикнув, щоб привернути її увагу.

— Кудись їдеш? — звела на мене задумливі очі.

— Еге.

— Не барися, — попросила за звичкою.

З важким серцем поспішав на зустріч із Сергієм Антоновичем. Не давав супокою викрадений образок.

У неділю наше місто люднішало: мешканці чимчикували на ринок, у магазини, інші поверталися з покупками, а молодь прошкувала до річки, бо день випав гарячий і сонце щедро дарувало тепло, мовби прагнуло надовго зігріти землю перед осінньою сльотою. І все ж відчувалося, що літо на схилі, хоч не булоще ніяких ознак, тільки щоранку повітря ставало холодно-прозорішим, наче старанно вимита шибка.

Я спочатку взяв з архіву справу Мошняка й аж тоді зайшов до Великошича. Ретельно поголений, свіжий та бадьорий, він сидів за столом у білій сорочці з короткими рукавами. На його зволоженому волоссі виднілися сліди гребінця, і я дійшов висновку, що він недавно встав.

— У тебе вигляд, ніби хильнув гранчак оцту, — зауважив, оглядаючи мене.

Я промовчав, кладучи перед ним справу.

— Це Кедровський вказав на неї, — пояснив. — Нерозкрите вбивство.

— Зараз перегляну, — Великошич розгорнув її і заглибився у читання.

Мені не сиділось, і я походжав по кабінету: од вікна й до дверей, поглядаючи на слідчого, що з пісним обличчям перегортав сторінки, швидко схоплюючи суть справи. У прокуратурі і відділі панувала тиша, лише долинала, приглушена стінами, далека і невиразна розмова чергового по телефону. А я міряв кроками підлогу.

Великошич підняв голову, закриваючи папку.

— А де образок?

— Про нього потім, — неприємне вирішив доповісти пізніше.

— Ти сідай, не мигти перед очима. Що, Кедровський підсунув зовсім непідходящу справу?

— Навпаки, ви як у воду дивились, говорячи про нерозкриті вбивства, — опустився перед ним на стілець і схвильовано продовжив: — Так от, мати Карпаня розповіла, що дала синові образок Ісуса Христа, якому він у дитинстві вибрав очі, щоб бозя не бачив, як братиме хліб із мисника.

— І цей образок виявився у цій справі, — сказав Сергій Антонович, скориставшись з моєї паузи.

— Він. Я спочатку навідався до дружини Мошняка, але вона ніколи і ні в кого його не бачила, — відвів очі від слідчого.

— Далі, Арсене, — суворо попросив Сергій Антонович, що свідчило про його глибоку зацікавленість.

— Потім поїхав у Березівку до матері Карпаня. Вона впізнала образок, — перевів подих. — Зустрів Горжія, комбайнера, і раптом він каже, що років десять-дванадцять тому об'явилася у Замриків молода родичка і що в них підвал під будинком, як хата, — я затнувся, помітивши усмішку Сергія Антоновича.