Під скляним ковпаком
- Автор: Плат Силвия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-296-3
- Переводчик: Ольга Любарська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Під скляним ковпаком». Краткое содержание книги:
— У серпні.
— Ой, то був такий день, зимно, вогко, і я думала, що це ж уперше до психіатра, — ну, ти розумієш. Хай там як, а психіатр із моєї шуби очей не спускав увесь час, і я бачила, що він про мене подумав, коли я запропонувала заплатити як за навчальну консультацію, бо там були студенти, а не як за повноцінну. В нього очі буквально значками долара світились, як у мультику. Ну, я йому чого тільки про себе не розповіла — певно, все на світі: і про набряклі кісточки, і про телефон у шухляді, і про бажання себе вбити, а він послухав, попросив вийти й зачекати, доки поговорить про мене зі студентами, а коли покликав назад, то сказав знаєш, що?
— Що?
— Склав руки, подивився на мене й каже: «Міс Ґіллінґ, ми дійшли висновку, що вам допоможе групова терапія».
— Групова терапія?
Мабуть, я перепитала нещиро, мов луна в порожній кімнаті, але Джоан цього не зауважила.
— Так він сказав. Уявляєш, як мені, з планами себе вбити, було б це обговорювати з купою незнайомців, які почуваються не краще за мене…
— Дикість якась, — я мимохіть починала співчувати. — Це якось взагалі не по-людськи.
— Точно так я йому й сказала. Пішла додому і написала тому психіатру листа. І в листі гарненько пояснила, що такі люди, як він, не мають права навіть думати про те, щоб допомагати хворим…
— Він тобі відписав?
— Не знаю. Того дня я прочитала про тебе.
— Тобто?
— Ну про те, як поліція вважала, що ти загинула, оце все. У мене десь була купа газетних вирізок.
Вона підскочила, і мені в ніс ударив запах стайні, аж у ніздрях закололо. Джоан була призеркою студентських кінноспортивних змагань, і я замислилася, чи не ночувала вона в стайні.
Джоан пошаруділа у валізі й піднесла мені жменю вирізок.
— Ось, диви.
На першій вирізці було збільшене фото дівчини з нафарбованими чорним повіками й чорними губами, розтягненими в посмішці. Я гадки не мала, звідки в них такий вульгарний знімок, аж доки помітила сережки й кольє з «Блумінґдейлз», які штучними зорями відблискували в білому світлі спалаху.
ЗНИКЛА СТИПЕНДІАТКА КОЛЕДЖУ. МАТИ ЗАНЕПОКОЄНА
Стаття під фотографією повідомляла, що ця дівчина пішла з дому 17 серпня, вдягнена в білу блузу й зелену спідницю, перед тим лишивши записку, що йде на прогулянку допізна. Коли опівночі того дня міс Ґрінвуд не повернулася, її мати звернулася в поліцію.
На наступній вирізці був знімок, де ми з матір’ю та братом стоїмо на задньому дворі нашого будинку й усміхаємось. Я не могла пригадати, хто нас фотографував, а коли помітила, що на мені джинсовий комбінезон і білі кеди, зрозуміла: це знято того спекотного літнього дня, коли я збирала шпинат, а Додо Конвей заїхала до нас і зробила кілька родинних фото. Місіс Ґрінвуд просила надрукувати це фото в газеті зі сподіванням, що воно заохотить доньку повернутися додому.
ЗНИКЛА ДІВЧИНА МОГЛА ВЗЯТИ ІЗ СОБОЮ СНОДІЙНЕ
Темний нічний знімок із десятком місячно-білих облич серед лісу. Люди по краях спершу здалися мені якимись коротконогими страшками, та зрештою я второпала, що це не люди, а пси. Поліцейські з собаками шукають зниклу дівчину. Сержант поліції Білл Гіндлі: «У нас погані передчуття».
ЗНИКЛУ ДІВЧИНУ ЗНАЙДЕНО ЖИВОЮ!
На останньому фото поліцейські несуть щось довге й обвисле, загорнуте в білу ковдру, звідки стирчить щось подібне на качан капусти. Під знімком написано, що мати спустилася в підвал на щотижневе прання й почула із заваленої ніші в стіні притишений стогін…
Я розклала вирізки на білій ліжковій рівнині.
— Лиши собі, — сказала Джоан. — Їх можна вклеїти в альбом.
Я склала вирізки й сховала їх у кишеню.
— Прочитала про тебе, — вела далі Джоан, — не про те, як вони тебе знайшли, а до того, тоді взяла всі свої гроші й сіла в перший-ліпший літак до Нью-Йорка.
— Чому до Нью-Йорка?
— Ну, мені здалося, що там буде легше себе вбити.
— І що ти зробила?
Джоан вишкірилася по-овечому й простягнула до мене руки долонями догори. На білій плоті зап’ястків крихітним гірським хребтом випиналися червонясті рубці.
— Як ти це зробила?
Уперше я зауважила, що в нас із Джоан може бути щось спільне.