Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Плащ виказував його, як хвіст — павича.

Тих, кого хорвати і верховинці знали як чорних воїв-плащоносців, Арата зустрічала на Півдні й на Сході. Вони походили з різних народів, охороняли заможних шейхів, ювелірів, мандрівних красунь, іудейських князів, магрібських магів, суддів-каді, работорговців, фартових шукачів скарбів та каравани на Великому шовковому шляху. Вони воювали за гірських володарів Кавказу і Тавру, за єретиків з Курдистану, за міжнародні банкірські синдикати й торгові корпорації. Вони вбивали і викрадали, вивідували і шукали. Ніхто не знав, де ховались їхні керманичі, хто вони та якими шляхами передають рядовим плащоносцям накази і звістки. Проте відомо було, що служать вони лише за щире золото. За повновісні статери, за зливки з баранячим клеймом Сасанидів[82] та за важкий пісок. Служать віддано, не бояться смерті й ніколи не розкривають своїх справжніх імен.

Про чорних плащоносців ходили численні легенди. Казали, що жовтий метал є їхнім єдиним істинним божеством, що їхні жерці служать у божниці, стіни якої знизу доверху вкриті золотими плитами, що їхні начальні носять під плащами золоті панцирі. Були й такі, які клялись, що бачили на їхніх тілах та золотих медальйонах зображення скорпіона, але плащоносці ніколи не роздягались при людях й не залишали ворогам своїх мертвих, забираючи або викуповуючи трупи. Проте для Арати вони були лише найманцями. Тими нікчемними та зневаженими богами і людьми, що продають свої вміння й життя за гроші.

Войовниця коротко свиснула й відразу змінила позицію. Повз неї пролетів і вжалив дерево метальний ніж. Арата придивилась до ножа й миттєво зрозуміла, якою мовою слід звертатись до вартового.

— Гей, воїне! — крикнула вона хазарською. — Я не хочу тебе вбивати. Передай Корвонові, що до нього прийшла дружина його нового пана. Скажи йому: «Гадагхад» і передаси, що я знаю, де шукати дівчину зі срібним волоссям. Я чекатиму на Корвона біля Драконячого каменя[83].

Вночі Арата обладнала яму-схованку. Не поряд з Драконячим каменем, а за кілька римських миль від нього. Серед неприступних, порослих ялівцем диких скель. Вона передбачила, що Корвон спробує її зловити й відправить до каменя хапальників у чорних плащах. Але вони її там не знайдуть.

Нарозвидні Арата поклала собі до рота шматочок волхвинного грибу. Розжовувала його неквапно, заїдаючи терпку жуйку вологими грудками снігу. Коли зеленкуватий диск промкнувся крізь обрідні хмари, вона щасливо проминула Бузковий і Сіро-голубий пороги, відростила крила й відправила дух свій до неба, до танучих хмарних пасом. З висоти яструбиного лету вона побачила поросле буками і соснами міжгір’я, засніжену долину Ставника й сам Драконячий камінь. Плащоносці вже оточили діл, залягли на перевалах, зачаїлись у байраках. Вони напружено виглядали ту, котра назвалась дружиною Богомола й наважилась на нечуване блюзнірство — прокричала на весь Космацький ліс істинне ім’я свого чоловіка.