Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Колодій знайшов Бойва у старому теремі, який побудував ще прадід володаря. Господар верховинців грів кістки з наложницями у лазні, з’єднаній з теремом критим переходом. Колодій почекав, поки дідич натішиться гарячим паром і молодими тілами, — справа не потребувала негайної доповіді. Невдовзі йому звеліли пройти просто до лазні, і в переході він зіткнувся з двома дівчатами. Голі, розпарені й нетверезі, ті зі сміхом пробігли повз розвідника.

Підлогу в лазні встеляло ялинкове віття, від якого йшов міцний лісовий запах. Закутаний в овечу шкуру Бойв сидів на голій лаві і цмолив пиво.

— Що повідаєш? — запитав він у Колодія.

— Хорвати пройшли Шепкі ворота.

— Й скільки пройшло?

— Більше двох сотень буде, господарю, усі піші. Озброєні добре, майже усі моцно взуті у чоботи. Мають кольчуги, щити і великі луки.

— Жерці з ними йдуть?

— Так, господарю. Вони зупинились перед воротами, зробили треби богам…

— Вчинили треби, — виправив Бойв.

— Так. Козу і голуба різали. Той їхній Пекич сам правив.

— То їм не допоможе, — всміхнувся дідич, змахнув з вусів пивні краплі. — З двома лише сотнями поперти на Громовий хребет! Немудрий єси князь-каган Чоломир, йой немудрий…

— Та й шлях вони обрали кривий, — додав Колодій. — Від Шепких до лігва ще йти і йти. А ще й з припасами та тими великими щитами… Рівниною до Громового хребта вони б дісталися швидше. Піднялись би туди Соколиними воротами[78]. Від них до лігва відстань — як двічі бартку[79] кинути.

— Може, вони хочуть підійти непомітно? — припустив Бойв.

— Воно таке може бути, господарю, — скорчив недовірливу мармизу розвідник, — але мені чогось мислиться, що провідник їхній — ще той крутій. Ти його знаєш: він з гравелів, узимку шаста у довгій шубі.

— Віжлун? — згадав Бойв.

— Він.

— Але й провідника вони собі знайшли, — похитав головою дідич. — Кого боги карають, у тих віднімають розум.

— Вони ж зайди, господарю, нічого не торопають. Ані в тутешніх горах, ані в тутешніх людях. Та й підійти непомітно до лігва двом сотням ніяк не вийде. Ти вірно кажеш, господарю: Чоломирові пороблено.

— Мислю, що треба послати до Громового Шикорчика, — мовив Бойв після недовгих роздумів. — Нехай би вивідав, що і як там. У Корвона в навчанні ще вісім наших дів, най бережуть їх Регл і Жива… Аби нічого з ними не сталось.

— Це було б мудро, господарю, — погодився Колодій. — У лігві щось затівають.

— Затівають? — схопився дідич. — А чому я про те не відаю?

— Так нічого певного й не відомо. Знаємо лише, що вони посилили охорону та кожної ночі палять великі ватри. Там пильнують тоті чорні в плащах, що прийшли до Корвона восени.