Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

— Й це ти вважаєш срібним волоссям? — Корвон майже бридливо перебрав пальцями біляві локони.

— Ти не зрозумів волю Мого Чоловіка, — сказала Арата.

— Не зрозумів?

— Скажи своїм слугам, нехай повернуть мені черес.

— Навіщо?

— Там схована річ, яка прояснить Його волю для тебе.

— Он як, — губи владики гремівників стиснулись у бліду лінію; він наказав: — Несіть сюди її пояс. Але вийміть з нього всю зброю. Хутчіш!

Зграйка прислужників зірвалась з місця й кудись побігла. Корвон підійшов до Жаринки, взяв дівчину за підборіддя, повернув обличчя до себе, заглянув білявці у вічі.

— Чим це ти її понапоювала? — запитав він в Арати.

— Настоянкою з коричневих мухоморів.

— Нічого кращого не придумала?

— Невдовзі отямиться.

— Ми не можемо чекати. Брама відкриється завтра.

— Брама відкриється проти ночі повного місяця, — твердо мовила войовниця. — А до того часу її дух повернеться до тіла.

— Ти дуже самовпевнена дівчина. — Корвон поклав праву руку на плече Арати; та поблідла й ледь присіла, немов під нестерпною вагою. — Дуже.

Гремівники тим часом принесли черес й поклали його під ноги своєму владиці. Той відпустив плече войовниці, кивнув на черес:

— Показуй.

Арата підняла черес з підлоги, гострим нігтем розділила зшиті шматки шкіри, заглянула до таємної кишеньки.

— Скажи своїм псам, щоби повернули вкрадене, — сказала войовниця.

Корвонові ніздрі роздулись. Владика ковзнув поглядом по своїх посіпаках, ткнув в одного з них посохом:

— Ти!

Гремівник впав на коліна, витягнув з-за пазухи щось подібне до срібляка, простягнув чаклунові. Той двома пальцями взяв блискучий шматок металу, відтак ледь повернув голову в бік найближчого з охоронців. Плащоносець зірвався, підбіг і блискавичним ударом меча зніс крадієві голову. Кров бризнула незворушній Араті в обличчя.

— Й що це таке? — Корвон зняв праву руку з її плеча й підніс срібну річ до своїх очей.

«Владика гремівників короткозорий», — не без легкого подиву зауважила войовниця. Вголос мовила:

— Це точна копія срібного медальйону, зробленого за часів Карни-Орай. На ньому зображена голова жінки. Дехто звав її Чарою, інші — Каннашастрою. Вісім тисяч років тому Мій Чоловік обрав для мешкання її тіло. Він полюбив вигляд її смертної плоті й наказав залишити образ Чари для тих, хто шукатиме для Нього вмістилища у майбутньому. А тепер, Корвоне, подивись спочатку на медальйон, а потім на лице хорватки, котру я до тебе привела.

— Є певна подібність, — погодився чаклун. — Але у хорватки волосся не срібне.

— Зате воно срібне у зображення на медальйоні. Саме тому жриці Триликої називають Чару срібноволосою. За життя, як ти розумієш, її волосся не було срібним.

— Так твій чоловік завжди обирав для себе жіночі тіла? — В голосі Корвана Арата відчула розчарування.

— Окрім одного разу.