Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Саме цим плинним простором рухалось на південь невелике хорватське військо. Вів його досвідчений воєвода Стоймисл, а правицею в нього був княжич Томирад. Про шуйцю Стоймисл намагався не думати, бо не знало Біле плем’я такого прикладу, щоби третім начальним війська був Волх. Чоломир суворо наказав воєводі не забувати на військових нарадах жерця, адже ворог був незвичайний. Між воями-куничами йшло шість могитичів з Волхового капища, до яких долучився ще й чорнобородий маг-чужинець. Тому на кожному привалі Стоймисл посилав за жерцем і не сперечався, коли той радив ставити навколо табору дідухів, змащених лисячим жиром, або обкурював місце наради смердючим димом.

Ще одним своїм клопотом воєвода вважав провідника. Довготелесий гравель на ім’я Михан притягував погляди куничів незвичним видом, гостроверхим шкіряним ковпаком і одягом. З голови до п’ят він кутався у волохату ведмежу шубу, під якою носив аж дві заткнені за черес сокири. Очі під густими бровами мав темно-сині, виразні й дикуваті. Вої шепотілись поміж собою, що Михан є знаним на всі Карпати віжлуном та богоборцем. Деякі з них, проходячи повз провідника, шепотіли охоронні примовки та тягнулись до оберегів. На привалах біля його ватри незмінно сідали Томирадові джури Цапик, Веслич і Тревен. Стоймисл знав, що їм доручено пильнувати гравеля, й тишком приглядався до спроб молодих воїв розговорити мовчазного провідника. На всі їхні запитання той відповідав уривано, проте охоче ділився своїми міркуваннями з воєводою.

Коли Стоймисл запитав його, чи не завадять пробуджені гірські потоки зійти на Громовий хребет, Михан запевнив, що він проведе військо такою стежкою, на котрій майже немає промивин та водориїв. До цього гравель додав, що знана неприступність Громового є більш легендою, аніж правдою, й що саме лігво чаклунів приступне принаймні з трьох напрямків. Михан на снігу накреслив щось на штиб карти, пояснивши, куди він збирається вести військо і які перешкоди можуть виникати на цій дорозі. Карту, серед інших, уважно роздивився Волх, але вголос двічі народжений не сказав нічого.

Військо рухалось без пригод. Верховинці стежили за ним з Чорногір’я, але ближче, ніж на п’ять перестрілів, не підступали. Михан сказав, що вони раді здихатись чаклунів, але допомоги очікувати від них не варто. Чорнобородий маг, що знався з дідичем Бойвом, підтвердив гравелеві слова.

— Бойв зберігатиме невтручання, — запевнив чужинець, вчергове насмішивши куничів дивним промовлянням слов’янських слів.