Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
Священик вийшов у сад і зупинився, щоб порозмовляти з доктором. Через якусь мить у будинок вбігла Одрі і впала навколішки перед полковником Креєм. Отець Бравн не чув слів, та на їхніх обличчях був подив, а не печаль. Доктор і священик повільно попрямували до хвіртки.
— Можливо, майор її також любив, — сказав священик, а доктор ствердно кивнув головою, і отець Бравн продовжував. — Докторе, ви поводилися благородно. Що ж змусило вас запідозрити щось лихе?
— Дуже мала деталь, — відповів доктор. — Але в церкві це не давало мені спокою, я почав хвилюватися, і пішов поглянути, чи все гаразд. Розумієте, та книга — про ліки та отрути, і коли я взяв її, то вона відкрилась на сторінці, де було сказано, що найкраща протиотрута від деяких сильних індійських отрут, які важко виявити, — це якийсь блювотний засіб. Можливо, він недавно читав про це.
— І згадав, що блювотний засіб — в посудинах зі спеціями, — сказав отець Бравн. — Саме про це і йдеться. Він викинув посудини до смітника, а я потім знайшов їх. Та якщо ви поглянете на перечницю, то помітите дірку. Туди потрапила куля Крея, і злочинець чхнув.
Вони помовчали. Потім доктор Оман похмуро зауважив:
— Щось майор довгенько шукає поліцію.
— Тепер поліція шукатиме майора, — відповів священик. — До побачення.
Дивний злочин Джона Бовлнойза
Містер Келховн Кідд був дуже молодим джентльменом з обличчям старшого чоловіка. Його обличчя було висушене завзяттям, на голові — чорне волосся, на шиї — чорна краватка-метелик. В Англії він представляв відому американську газету «Сонце Заходу», яку часом жартівливо називали «Світанок на Заході» Це був натяк на велику журналістську декларацію (яку приписували містерові Кідду), у якій йшлося про те, що «сонце-ще зійде на заході, якщо американські громадяни діятимуть енергійніше». Проте, ті, хто насміхається над американською журналістикою, забувають про певний парадокс, який частково виправдовує її стиль. В американській пресі, порівняно з англійською, справді багато зовнішньої вульгарности, та саме таким чином вона реагує на найсерйозніші інтелектуальні проблеми. А от англійська преса на такі пошуки істини просто не здатна. «Сонце» доволі жартівливо висвітлювало найважливіші проблеми у суспільстві та політиці. На сторінках цієї газети Вільям Джеймс фігурував поруч із «Втомленим Віллі», а в довгій процесії газетних портретів прагматики були поруч з кулачними бійцями.
Тому, коли доволі скромний вчений на ім’я Джон Бовлнойз, який здобув освіту в Оксфорді, надрукував у квартальний «Філософія природи» серію статей про деякі недопрацьовані аспекти в теорії еволюції Дарвіна, то редактори англійських газет не звернули на це навіть найменшої уваги. Хоча теорія містера Бовлнойза (а він стверджував, що всесвіт порівняно стабільний, хоча час від часу з ним трапляються потрясіння, які можна назвати катаклізмами) була модною в Оксфорді, і її навіть назвали «Теорією катастроф». Так ось, багато американських газет схопилися за цю новину, як за щось надзвичайне, і «Сонце» кинуло гігантську тінь містера Бовлнойза на свої сторінки. Згідно з уже згаданим парадоксом, цінним інтелектуальним статтям давали гумористичні заголовки, які міг вигадати хіба що безграмотний безумець, наприклад: «Дарвін влізу багно. Критик Бовлнойз стверджує, що Дарвін програв» або «Мудрець Бовлнойз радить: бережіться катастроф». Отож, містерові Келховну Кідду з «Сонця Заходу» запропонували відвідати невеликий будиночок поблизу Оксфорда, де жив «мудрець» Бовлнойз, який наразі навіть не здогадувався про свій титул.
Філософ був дещо здивований, однак погодився на зустріч та інтерв’ю і попросив прийти журналіста того ж дня о 21.00. М’які промені вечірнього сонця лягали на низькі лісисті пагорби, романтичний янкі не знав дороги, і тому, коли він побачив вивіску старовинного провінційного готелю «Рука чемпіона», то, довго не думаючи, зайшов усередину, щоб про все розпитати.
За стійкою бару він подзвонив у дзвіночок, і йому довелося трохи почекати, перш ніж хтось вийшов. Окрім журналіста, в приміщенні була ще одна особа: худющий чоловік з густим і рудим волоссям, у поганенькому одязі. Він пив дешеве віскі, зате курив дуже дорогу сигару. Віскі, як можна здогадатися, було найкращим з усього, що було в барі, а сигару він, мабуть, привіз з Лондона. Його цинічна недбалість дуже відрізнялася від охайности молодого американця. Олівець та блокнот у руці незнайомця, уважний вираз блакитних очей підказали містерові Кідду, що перед ним співбрат-журналіст. І це була правда.