В пошуках Аляски

— Боже, яка гидота! З молоком набагато краща. Сподіваюся, два і чотири вже є.

— Перед тестом слід зачекати п’ятнадцять хвилин,— нагадав я: ми завантажили інструкцію до приладу з інтернету.— Ти відчуваєш, що п’яний?

— П’яний як чіп.

Ми посміялися.

— Чіпко п’яний — це ще кумедніше,— сказав я.

— Пробач, я зараз не в найкращій формі.

Я тримав у руці алкотестер, гладенький сріблястий прилад завбільшки з невеликий пульт управління. Під рідкокристалічним екраном була маленька дірочка. Я подув. «0,00»,— писалося на екрані. Напевно, працює.

За п’ятнадцять хвилин я віддав прилад Полковнику.

— Дмухай щосили як мінімум дві секунди,— звелів я.

Він подивився на мене.

— Це ти так Ларі казав у вітальні? «Подмухай, бо мені болить?»

— Стули пельку і дмухай,— мовив я.

Полковник надув щоки і почав дмухати в отвір — сильно, довго, аж почервонів.

1,6.

— О ні,— мовив Полковник.— О Боже.

— Ти дві третини шляху подолав,— підбадьорливо сказав я.

— Ага, але до блювоти я вже три чверті шляху подолав.

— Ну, ти ж бачив, що це можливо. Вона ж змогла. Ну ж бо! Невже ти дівчину не переп’єш?

— Давай газованку,— стоїчно сказав Полковник.

І тут раптом я почув за дверима кроки. Кроки! Ми чекали до першої години ночі й тільки потім увімкнули світло, розраховуючи, що всі натоді вже поснуть,— адже був навіть не вихідний,— а тут кроки, чорт, Полковник збентежено подивився на мене, а я швидко вихопив у нього алкотестер і сховав його поміж диванні подушки, потім прибрав пляшку з горілкою і паперянку за «СТОЛИК», миттєво дістав з пачки цигарку і закурив, сподіваючись, що дим переб’є запах спиртного. Я видихав дим відразу, намагаючись хутчій наповнити ним кімнату, і вже готовий був знову сісти на канапу, аж у двері тричі постукали. Полковник перелякано дивився на мене — перед очима в нього вже промайнуло сумне майбутнє, яке на нього чекає, я прошепотів: «Плач»,— а Орел уже обернув ручку.

Полковник згорбився, звісивши голову між колінами, у нього затрусилися плечі, а я обійняв його — і тут зайшов Орел.

— Пробачте,— почав я, не встиг він нічого сказати.— Йому сьогодні особливо погано.

— Ти що, куриш? — запитав Орел.— У кімнаті? За чотири години після відбою?

Я кинув цигарку в напівпорожню баночку коли.

— Перепрошую, сер. Це щоб не заснути.

Орел пішов до нас, а Полковник спробував розігнутися, я натиснув йому на плечі, щоб він цього не робив — якби Орел відчув запах, нам точно був би край.

— Майлзе,— сказав Орел.— Я розумію, вам зараз важко. Але ви повинні поважати правила школи, а то вас доведеться перевести в інший навчальний заклад. Завтра чекаю на тебе в суді. Чипе, тобі допомога потрібна?

Полковник, не підводячи голови, відказав тремтячим, заплаканим голосом:

— Ні, сер. Я радий, що Майлз зі мною.