В пошуках Аляски

— Хтозна. Я прийшов двадцять хвилин тому, він уже був на телефоні. Напевно, пропустив навіть свою математику для просунутих. А ти що, боїшся, що Джейк приїде сюди і дупи вам надере за те, що ви її відпустили?

— Не дурій,— сказав я, подумавши: «Тим-то і не варто було йому нічого розповідати».

Я пішов у лазничку, ввімкнув душ і закурив. Незабаром за мною увійшов Такумі.

— Що таке? — запитав він.

— Нічого. Просто хочу зрозуміти, що сталося з нею.

— Справді хочеш дізнатися правду? Чи хочеш дізнатися, що вона з ним посварилася і поїхала повідомити йому, що поміж ними всьому край, щоб потім повернутися і кинутися в твої обійми, пристрасно віддатися тобі й народити від тебе геніальних діточок, які б учили і останні слова, і вірші?

— Якщо ти злий на мене, так і скажи.

— Я злий не через те, що ви її відпустили. Я просто втомився від того, що ти вважаєш себе єдиним, хто її хотів. Наче у тебе монополія на почуття до неї,— відказав Такумі. Я підвівся, підняв покришку унітазу і змив недокурену цигарку.

На мить затримав на Такумі погляд, а потім сказав:

— Я її того вечора цілував, і на це у мене точно монополія.

— Що? — вичавив він.

— Я її цілував.

Він розтулив рота, немов збираючись щось відповісти, але промовчав. Якусь хвилю ми дивилися один на одного без слів, я був злий на себе, що похвалився цим, і нарешті урвав мовчання:

— Я... слухай, ти же знаєш, якою вона була. Робила все, що спаде їй на думку. Я, напевно, просто там вчасно опинився.

— Ага. Ну. А я ніколи не опинявся,— відказав Такумі.— Я... ну, Пампушечку, бачить Бог, не можу тобі дорікнути.

— Ларі не кажи.

Він кивнув, і раптом у двері тричі постукали, як стукає Орел, і я подумав: «Чорт, вдруге за тиждень зловили»,— а Такумі показав на лазничку, і ми обидва заскочили в неї і затулили фіранку, і низенький душ залив нас із грудей до ніг. Нам довелося занадто тулитися один до одного, але ми все ж таки декілька довгих хвилин стояли й мовчали, поки мокли наші футболки і джинси, ми чекали, поки пара вижене дим у вентиляцію. Але у двері лазнички Орел так і не постукав, тож за хвилю Такумі вимкнув воду. Я прочинив двері й визирнув — на канапі сидів Полковник, поклавши ноги на «СТОЛИК», і догравав гонку за Такумі. Я відчинив двері, й ми з Такумі вийшли — повністю вдягнені й мокрі як хлющ.

— Ну, не щодня таке побачиш,— безпристрасно констатував Полковник.

— Якого біса? — запитав я.

— Я постукав, як Орел, щоб вас полякати,— посміхнувся він.— Але якщо ви хотіли усамітнитися, вішайте наступного разу записку на двері.

Ми з Такумі зареготалися, а потім Такумі сказав:

— Так, у нас останнім часом були дещо напружені стосунки, але потому як ми прийняли душ разом, Пампушечку, я відчуваю з тобою особливу близькість.

— Ну, і як усе було? — запитав я. Сів просто на «СТОЛИК», а Такумі гепнувся на канапу поруч з Полковником. Ми обидва були мокрі та трохи змерзли, але нам важливіше було почути те, що розповів Полковнику Джейк, ніж висушитися.

— Це було цікаво. Ось що вам треба знати: це він подарував їй ті квіти, як ми і думали. Вони не посварилися. Він подзвонив, щоб відсвяткувати вісім місяців стосунків, тобто о третій годині й дві хвилини ночі, що — погодьмося — трохи смішно. Аляска, я так розумію, якимось чином почула телефонний дзвінок. Вони хвилин п’ять говорили ні про що, а потім вона ні сіло ні впало засмутилася.