В пошуках Аляски
- Автор: Грин Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-29-7
- Переводчик: Вера Назаренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В пошуках Аляски». Краткое содержание книги:
— Тобто зовсім ні сіло ні впало? — здивувався Такумі.
— Дозволь звірюся зі своїми записами,— Полковник почав гортати сторінки нотатника.— О’кей. Джейк каже: «Ти гарно відсвяткувала нашу дату?» — а Аляска відповідає: «Просто чудово»,— у голосі Полковника почулися її інтонації, вона так само підкреслювала деякі слова, на кшталт «чудово», «дивовижно», «безперечно».— Потім тиша, потім Джейк запитує: «Що ти там робиш?» — а Аляска відповідає: «Та нічого, просто малюю»,— а потім вигукує: «О Боже!» Іще каже: «Чорт, чорт, чорт»,— і починає ридати, каже, що їй треба йти, що вони поговорять потім; але вона не сказала, що їде до нього, і Джейк думає, що вона до нього й не збиралася. Він сказав, що не знає, куди вона могла поїхати, але вона завжди спершу питала, чи можна його відвідати, а цього разу не спитала, тож навряд чи їхала до нього. Стривайте, дайте я цитату знайду,— Полковник перегорнув сторінку нотатника.— О’кей, ось: «Вона сказала: ми ще поговоримо, а не побачимося».
— Мені вона обіцяла, що «далі буде», а йому — що вони ще поговорять,— зазначив я.
— Так. Занотовано. Планування майбутнього. З версією про самогубство не сходиться. Потім Аляска повертається в кімнату та кричить, що вона про щось забула. А потім її нестримна гонка добігає кінця. Тобто відповідей ми так і не маємо.
— Ну, ми дізналися, куди вона не збиралася.
— Хіба що вона діяла геть імпульсивно,— мовив Такумі. Він подивився на мене.— Судячи з усього, в ту ніч вона діяла особливо імпульсивно.
Полковник здивовано подивився на мене, і я кивнув.
— Так,— підтвердив Такумі.— Я все знаю.
— О’кей. Ти гнівався, але потім ви з Пампушечком разом прийняли душ, і тепер усе добре. Чудово. Так ось, тієї ночі...— провадив Полковник.
Ми спробували відновити для Такумі нашу останню розмову, але обидва пам’ятали її не аж так добре — почасти тому, що Полковник був страшенно п’яний, а почасти тому, що я майже і не слухав, поки ми не почали гратися в «Правду чи виклик». І ми ж не знали, наскільки це виявиться важливим. Останні слова завжди важче запам’ятати, коли не знаєш, що людина от-от помре.
— Тобто,— казав Полковник,— здається, ми з нею говорили про те, як я люблю гратися на комп’ютері в скейтбордистів, але мені й на думку не спаде стати на скейтборд у реальному житті, а потім вона раптом запропонувала пограти в «Правду чи виклик», і ви почали кохатися.
— Стривай, ви кохалися? На очах у Полковника? — вигукнув Такумі.
— Ми не кохалися.
— Хлопці, вгамуйтеся,— закликав Полковник, підкидаючи руки.— Це евфемізм.
— Який заступає що? — здивувався Такумі.
— Поцілунки.
— Геніальний евфемізм,— Такумі закотив очі.— Я єдиний вважаю, що це може виявитися важливим?
— Ага, мені це й на думку не спадало,— сказав я без емоцій.— Але тепер і не знаю. Джейку вона нічого не сказала. Тобто це не могло бути таким уже важливим.
— Може, її мучили докори сумління,— озвався він.
— Джейк сказав, що спочатку по телефону вона розмовляла нормально, засмутилася тільки наприкінці,— нагадав Полковник.— Але, напевно, справа все ж таки у цій розмові. Сталося щось, чого ми не розуміємо,— Полковник у відчаї провів рукою по волоссю.— Господи, щось! Щось у неї всередині. Нам треба лише зрозуміти що.
— Так, лишилося прочитати думки небіжчиці,— погодився Такумі.— Дуже просто.
— Точно. Напитися не хочете?
— Я пити не хочу,— озвався я.
Полковник засунув руку в поролон канапи і витягнув пляшку Такумі. Але той теж не захотів скласти йому компанію, тож Полковник тільки вишкірився й мовив:
— Мені більше буде,— і вихилив усе одним духом.
за тридцять сім днів після
аступної середи після релігієзнавства я наскочив на Лару — в буквальному сенсі. Звісно, ми з нею бачилися. Бачилися майже щодня — на англійській або в бібліотеці, де вона перешіптувалася зі своєю сусідкою Кеті. За обідом і за вечерею в їдальні, за сніданком, напевно, ми б теж бачилися, якби я вставав до сніданку. Вона мене, природно, бачила, але до сьогодні не було так, щоб ми подивилися одне на одного водночас.
Я вирішив, що вона мене вже забула. Зрештою, ми й зустрічалися лише один день, хоча він і був насичений подіями. Та коли я, поспішаючи на математику, врізався в її ліве плече, вона обернулася і подивилася на мене. Сердито, і не тому, що я на неї налетів.