В пошуках Аляски
- Автор: Грин Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-29-7
- Переводчик: Вера Назаренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В пошуках Аляски». Краткое содержание книги:
— О’кей.
— Слухай, Пампушечку. Я... е-е-е... я не знаю. Кепсько це все, еге ж?
— Еге ж.
за двадцять сім днів після
е за шість днів, тобто за чотири тижні після останньої неділі, ми з Полковником намагалися поцілити один в одного з пейнтбольних маркерів, водночас роблячи повний переворот на скейтборді, й Полковник заявив:
— Нам треба випивка. І позичити алкотестер у Орла.
— Позичити? Ти знаєш, де він лежить?
— Ага. Тебе Орел ніколи не змушував дмухати в трубочку?
— Е-е-е... Ні. Він думає, що я ботан.
— Ти і є ботан, Пампушечку. Але ця дрібниця тобі налигатися не завадить.
Взагалі-то, я з тієї ночі не пив і не мав наміру повертатися до цього діла.
Потім я мало не заїхав Полковнику ліктем по пиці, розмахуючи руками так, ніби справді перевертався всім тілом, а не просто натискав кнопки в потрібну мить — з Аляскою під час відеоігор теж таке часто траплялося. Але Полковник був настільки зосереджений, що навіть не звернув уваги.
— У тебе є план, як викрасти алкотестер з хати Орла?
Полковник глянув на мене і запитав:
— Ти в цю гру зовсім грати не вмієш? — і, не повертаючись до екрана, заліпив моєму скейтбордисту синьою фарбою просто по яйцях.— Спочатку треба горілки дістати, бо моя «амброзія» скиснула, а нашого колишнього постачальника...
— БАХ! — і немає,— закінчив я.
Коли я відчинив двері в кімнату Такумі, той сидів на столі у величезних навушниках і хитав головою в такт музиці. Нашої появи він і не помітив.
— Гей,— погукав я. Нічого.— Такумі! — Нічого.— Такумі!
Він нарешті обернувся і зняв навушники. Я зачинив по собі двері й запитав:
— У тебе алкоголь є?
— А що? — поцікавився він.
— Е-е-е... може, ми напитися вирішили? — озвався Полковник.
— Чудово. Я з вами.
— Такумі,— сказав Полковник.— Цей... ми воліємо напитися на самоті.
— Ні. Цього лайна з мене вже досить.
Такумі підвівся, увійшов до лазнички і вийшов з невеликою пляшкою з-під газованки, наповненою прозорою рідиною.
— Я зберігаю її в шафці з ліками,— повідомив він.— Це ж бо ліки.
Він сховав пляшку в кишеню і вийшов з кімнати, лишивши двері відчиненими. За кілька секунд він знову зазирнув і дуже правдоподібно передражнив командний тон Полковника:
— Господи, ви йдете чи як?
— Такумі,— мовив Полковник.— О’кей. Але те, що ми плануємо зробити, дуже небезпечне, і я просто не хотів би, щоб тебе спіймали. Чесно. Слухай, ми тобі розповімо все завтра.
— Я вже втомився від цього таємничого лайна. Аляска й мені подругою була теж.
— Завтра. Чесно.
Такумі вийняв пляшку з кишені й кинув її мені.
— Завтра,— сказав він.
— Я взагалі не хотів би, щоб він усе дізнався,— мовив я, коли ми йшли в свою кімнату з пляшкою.— Він нас зненавидить.
— Він нас ще більше зненавидить, якщо ми й далі вдаватимемо, наче його не існує,— озвався Полковник.
За п’ятнадцять хвилин я стояв у Орла на порозі.
Він відчинив двері, тримаючи в руці лопаточку, усміхнувся й мовив:
— Майлзе, заходь. Я тут бутерброд з яйцем роблю. Хочеш?
— Ні, дякую,— відказав я і пішов за ним до кухні.
Моє завдання було не пускати його у вітальню протягом тридцятьох секунд, щоб Полковник міг непомітно викрасти алкотестер. Я голосно кашлянув, подаючи Полковникові сигнал, що все чисто. Орел узяв бутерброда і відкусив.
— Чому ти вирішив потішити мене свої візитом? — запитав він.
— Я хотів сказати, що Полковник, тобто Чип Мартін, мій сусіда по кімнаті, ну знаєте, у нього дуже погано з латиною.
— Ну, я так розумію, він не ходить на уроки, а в таких умовах вчити мову дуже важко,— Орел рушив у мій бік. Я знову покашляв і позадкував, ми з Орлом наближалися до вітальні, немов танцюючи танго.
— Так, ну, він не спить ночами, думає про Аляску,— мовив я і виструнчився, намагаючись загородити вітальню своїми не надто широкими плечима.— Розумієте, вони дуже дружили.
— Це я знаю...— почав Орел, а у вітальні рипнули по паркету кросівки Полковника.
Орел допитливо глянув на мене і спробував обійти. Я поспішно мовив:
— А ота конфорка ввімкнена? — і показав на сковороду.
Орел розвернувся, подивився на плиту, яка, звісно ж, була вимкнена, тоді кинувся до вітальні.
Порожньо. Він знову обернувся до мене.
— Ти щось затіяв, Майлзе?
— Ні, сер, чесне слово. Я хотів про Чипа поговорити.