В пошуках Аляски

— Справа в тому, що мені математика не дуже цікава,— спокійно сказав Такумі.

— Це буде важкувато пояснити голові приймальної комісії в Гарварді,— відказав Полковник.

— Не знаю,— сказав я.— Мене математика приваблює.

Ми посміялися, але сміх швидко потонув у всеосяжній тиші; я не сумнівався, що всі думають про Аляску, про те, що вона мертва, невсміхнена, холодна і ніяка вже не Аляска. І досі мене приголомшувала думка про те, що її вже немає. «Вона гниє в могилі у Вайн-Стейшні, в Алабамі»,— думав я, але навіть і це було не зовсім те. Тіло ще є, але її самої немає, вона ніщо: БАХ! — і ніщо.

Тепер навіть найбільші веселощі завжди переходили в журбу, адже так гостро усвідомлюєш, що її вже немає, саме тоді, коли починає здаватися, що життя знову стало таким, як коли вона була з нами.

Я купив цигарок. Раніше я в крамницю «Куса» і не заходив жодного разу, але це була така діра, якою її і змальовувала Аляска. Поки я йшов до каси, під ногами рипіла припорошена дерев’яна підлога, аж раптом я помітив великий круглий акваріум з брудною водою, де нібито перебувала «ЖИВА НАЖИВКА», а насправді черевом догори плавала зграя мільги. Коли я попросив блок «Мальборо-лайтс», жінка за прилавком посміхнулася мені всіма чотирма зубами.

— Ти в «Калвер-Кріку» вчишся? — поцікавилася вона, і я не знав, чи казати правду, оскільки, ясна річ, школярам дев’ятнадцятьох ще немає, але вона взяла блок цигарок і поклала його переді мною, не питаючи у мене посвідки, тож я відказав:

— Так, мем.

— Ну і як там?

— Добре,— відповів я.

— Я чула, що у вас там хтось помер.

— Так, мем,— мовив я.

— Мені страшенно прикро.

— Так, мем.

У жінки, чийого імені я не дізнався, бо заклад був не з тих, де витрачають гроші на бейджі, на лівій щоці з родимки росли довгі сиві волосини. Це не було аж так огидно, просто я раз у раз дивився на ту родимку, а потім відводив погляд.

Сівши до авта, я дав одну пачку цигарок Полковнику.

Ми опустили вікно, хоча лютневий холод кусав за щоки, а розмовляти на такому вітрі стало неможливо. Я сидів у своєму куточку і курив, думаючи про те, чому ця літня жінка з крамниці «Куса» не висмикує волоски з родимки. Я сидів позаду Такумі, й вітер з його вікна віяв мені в обличчя. Я перемістився ближче до центру сидіння і глянув на Полковника, який сидів на пасажирському місці,— він усміхався, обернувшись до вікна й підставивши обличчя вітру.