Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Мислителі V ст. до н.е., софісти чи трагічні автори, часто звертаються до цієї теми: людська цивілізація прогресує завдяки винаходам та відкриттям. Як блискуче показав Жак Жуанна, тексти цієї доби не завжди одностайні у питанні причин цієї трансформації людського становища[544]. Насправді прогрес подекуди розуміється як результат дарунку богів, подекуди — як результат людських зусиль. Есхіл у «Прометеї»[545], Евріпід у «Благальницях»[546] приписують перехід від дикунства до людськості втручанню бога, яке не передбачає подальшого прогресу у майбутньому. Натомість інші автори стверджують, що людина зобов’язана прогресу своїх пізнань та способу життя своїм зусиллям, дослідженням та експериментам. Наприклад, Софокл в «Антигоні» приписує людині все найчудесніше та найжахливіше на землі: своєю відвагою людина підкорила усіх інших істот, навігацією вона підкорила моря, сільським господарством — землю. Вона сама дала собі думку й мову[547]. Прогрес, таким чином, розглядається, насамперед, як технічний прогрес, викликаний, на думку Манілія[548] чи Лукреція[549], потребами та необхідностями, що постійно примушують людину відкривати таємниці природи. Натомість інші мислителі, такі як Аристотель та Сенека, розглядають прогрес виключно у перспективі безкорисливого знання. Для Аристотеля, піднесення незацікавленого, безкорисливого знання, тобто філософії, було можливе «саме тому, що майже всі життєві необхідності та людська потреба добробуту були задоволені»[550].