Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
NB
У СТВОРЕННІ проблемної психоісторії української літератури важливо виявити нерозпізнану раніше імітацію народництва, що постає у творчості Марка Вовчка під впливом епохи романтизму як типово чоловічого дискурсу. Імітація Марка Вовчка формується на основі садомазохістської ерогенності, обумовленої перевагою інстинкту смерті над інстинктом життя у материнському коді (психотип «Проститутки»). На відміну від імперської імітації національна жіноча творчість передбачає перевагу інстинкту життя і психотип «Матері».
«БАТЬКІВСЬКІ» інтроекції Марка Вовчка ведуть її в три літератури, де жадібність імперської жінки проявляє себе через імітацію різнонаціональної чоловічої творчості.
УКРАЇНСЬКІ письменники спроектували в образ Марка Вовчка романтичну репараційну потребу як любовну потребу чоловічо-жіночої єдності, що мала забезпечити українській літературі вихід у європейський світ. Однак ця українська проекція була романтичною ілюзією. У дзеркалі любовних історій Марка Вовчка проявилася характерна особливість українського чоловічого характеру через недостачу маскулінності: мужність тут досягається єдиним — духовним (любовним) шляхом.
ОПОВІДНА манера Марка Вовчка приховує російські садомазохістські моделі стосунків між чоловіком і жінкою, обернені в українську форму усного мовлення, яке вона імітує. Тому в психоісторії української літератури Марко Вовчок фігурує як російський варіант мадам Боварі, або як талановита імітаторка з яскраво вираженим ерогенним садомазохізмом.
У ДВАДЦЯТОМУ столітті постмодерністська стратегія жіночого письма повторила головні імітаційні ходи, наявні у житті і творчості Марка Вовчка. Її феномен допомагає зрозуміти не лише чужорідне жіноче письмо в психоісторії української літератури XIX ст. (розрізнення його стане відчутним з появою Лесі Українки), але й російсько-імперське несвідоме, що надихає епоху постмодернізму: садомазохістська чуттєвість, пов’язуючись з елементами маскування, акторства, не знаючи сталої любовної ідентифікації, несе для романтичних мазохістів спокусливу ілюзію життя на основі невичерпної естетизації гри.
2.4. Пошуки втраченого коду мужності в українській класиці
На відміну від українського романтизму, який активізував несвідомий потяг до материнського тіла та кастраційні фантазії, спрямовані проти імперського батьківського деспотизму, український реалізм, проявляючи цю несвідому образність, зайнявся аналізом національних едіпових конфліктів.
Подаючи глобальні едіпові конфлікти на основі прадавнього філогенезу, З. Фройд аналізував вождя первісної орди як її праотця. У первісній орді, що поставала на природній (інстинктивній) основі, вся влада належала жорстокому і ревнивому батьку-деспоту, сексуальній силі якого заздрять сини, але зі страху перед його могутністю підкоряються. У первісній орді суперництво відбувається на сексуальній основі: сильний батько пригнічує сексуальні потяги інфантильних синів, а сильних мужчин-конкурентів виганяє з орди. На певному етапі розвитку сини не витримують батьківської тиранії, об’єднуються і вбивають деспотичного праотця. Батьковбивство, на думку Фройда, стає основою виникнення культури, релігії, моралі, оскільки після вбивства батька-деспота виникає реальна потреба в об’єднувальній силі. Мертвий батько стає сильнішим за живого, виконуючи роль символічного Отця з потойбічного світу. Об’єднувальна семантика Бога-отця зумовлює патріархальну структуру суспільства: національний патріархат символічно відтворює первісну родину, але на вищому рівні розвитку, повертаючи праотцю його духовну могутність. Релігійно-міфологічні побудови образу Бога-отця закладають основу монотеїстичної релігії. Монотеїзм впливає на формування мужності національного характеру. Адже усунення праотця веде до посилення ролі матері, об’єднувальна сила якої не може виконати місію змужніння роду, що врешті знесилює національний характер і обумовлює його колонізацію. Зміцнення або ослаблення батьківського авторитету в національній сім’ї щоразу символічно поновлює або ліквідовує монотеїстичну традицію.