Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
3) нагляду за поведінкою цієї категорії засуджених, для чого один раз на три місяці направляються письмові запити про те, чи притягувалися ці особи до адміністративної чи інших видів юридичної відповідальності;
4) виконання інших завдань, що випливають з правового статусу КВІ (див. коментар до ст. 13 КВК).
5. Поняття права власності дано у ст. 316 ЦК України. Відповідно до цивільного законодавства, суб’єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. При цьому на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Враховуючи, що, відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, всі суб’єкти права власності рівні перед законом та те, що засуджені до винесення обвинувального вироку й після цього вправі вільно обирати собі місце роботи (ч. 1 ст. 43 Конституції України), КВІ має право контролювати додержання вимог вироку суду на підприємстві, в установі та організації (та їх уповноважених органів) будь-якої форми власності, де працює засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
6. Під «підприємством, установою чи організацією» слід розуміти тих юридичних осіб, які створені та зареєстровані в установленому законом порядку (підрозділ 2 «Юридична особа» ЦК України).
Уповноважений орган юридичної особи — це її органи управління (ст. 97 ЦК) або виконавчі органи (статті 99, 101 ЦК).
7. Місце роботи засудженого — це постійне чи тимчасове виконання цією особою трудових обов’язків відповідно до встановленого порядку реалізації права громадян на працю. При цьому місце роботи засудженого може не збігатися з місцем його реєстрації або проживання, про що особа зобов’язана повідомити КВІ при оформленні матеріалів її обліку.
8. До органів, які вправі анулювати дозвіл займатися відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженому, слід віднести:
а) кадрові апарати підприємств, установ або організацій, де працює (чи працював) засуджений;
б) органи, які здійснюють ліцензування певних видів діяльності;
в) громадські об’єднання (спілки мисливців і риболовів, охорони навколишнього середовища та ін.);
г) окремі підприємці — фізичні особи, що самостійно приймають і звільняють з роботи працівників.
9. Порушення вимог вироку — це недотримання чи невиконання (умисно чи з необережності) тих приписів суду, які сформульовані в резолютивній частині вироку. Зокрема, якщо в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України зазначено характер посад або вид діяльності (наприклад, статті 286—287), рішення про призначення додаткового покарання, що наведене в резолютивній частині вироку, має відповідати змісту цієї статті.
10. Вирок — рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи (п. 12 ст. 32, ст. 401 КПК).
11. Привід особи — це захід адміністративного чи процесуального примусу, який передбачає примусове доставлення правопорушника, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого чи свідка органами внутрішніх справ чи військовою службою правопорядку у Збройних Силах України в орган внутрішніх справ, військову частину, дізнання, до слідчого, прокурора або в суд.
Порядок здійснення приводу особи визначений у статтях 259—260 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), у ст. 136 КПК України та в нормативно-правових актах.
12. Подання — це вид нормативно-правового акта, який вправі видавати орган чи установа виконання покарань для здійснення своїх повноважень. За своєю формою подання КВІ має відповідати вимогам статей 130 та 136 КПК України, а саме: у ньому мають бути зазначені місце й час його складання, посадова особа, що його винесла, зміст звернення до органу внутрішніх справ, дані про засудженого тощо.
13. Поважні причини неявки засудженого в КВІ — це конкретні об’єктивні життєві обставини, що суттєво перешкоджають (або унеможливлюють) особі вчиняти певні дії, зумовлені її правовим статусом. До таких, зокрема, належать так звані форс-мажорні ситуації (франц. forse majeure — непереборна перешкода, обставина) — надзвичайні обставини (наприклад, землетрус, хвороба, відрядження тощо), які примушують діяти інакше, ніж передбачалося.
Зміст поважної причини як юридичного факту має бути підтверджений відповідним доказом (ст. 65 КПК): довідкою, актом, рішенням тощо встановленої форми, що видаються уповноваженим органом. Оцінку таких документів управі здійснювати КВІ. У разі невизнання КВІ обставин, що зазначені в документі, поважними причинами неявки засудженого до цього органу виконання покарань, винна особа може бути притягнута до передбачених законом видів юридичної відповідальності, включаючи кримінальну (ст. 389 КК). У свою чергу, засуджений вправі оскаржити дії представника КВІ як у вищестоящий орган Державної кримінально-виконавчої служби чи Міністерство оборони України, прокуратуру, так і безпосередньо до суду (статті 40, 55 Конституції України), (див. коментар до ст. 8 КВК).