Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Щодо сотенних судів, то засідання проходили в приміщеннях сотенних канцелярій, на які було покладено також судове і нотаріальне діловодство.
Найформалізованішим і відокремленим від адміністрації став полковий суд, визначальними ознаками якого були насамперед окремий суддівський уряд, а також канцелярія на чолі з судовим писарем, об’ємне і специфічне судове діловодство (нотаріальні функції переважно належали полковій канцелярії). Суд діяв постійно, мав відповідні приміщення для засідань і архіву.
Генеральний військовий суд (ГВС) діяв постійно і разом з Генеральною військовою канцелярією перебував у місті-резиденції гетьмана. Як уже згадувалося, в різні часи він засідав у різних складах. Також широко застосовувалась практика висилання комісарів, призначених судом або гетьманом, які могли брати участь у засіданнях полкових і міських судів. Діловодство Генерального військового суду провадила судова канцелярія на чолі з писарем. Обсяг діловодства дуже поверхово можна оцінити з фрагментарно збереженого архіву за 1708–1786 рр. — бл. 4000 справ.
У конкретних цифрах судова система Гетьманщини виглядає так. Важко визначити кількість сільських і несотенних містечкових судів. Достовірної статистики щодо кількості населених пунктів Гетьманщини немає. Але, виходячи з того, що в середньому кожному сотенному правлінню підпорядковувалося 20 сіл і містечок, то можна обережно припустити, що всього функціонувало близько 3000 місцевих урядів нижньої ланки з судовими повноваженнями першої інстанції. Якщо припускати, що в кожному сотенному адміністративному центрі, окрім сотенного суду, паралельно діяв ще й ратушний (великою мірою ці суди були організаційно поєднані), тоді це дає ще близько 300 судів першої інстанції з функціями апеляційної щодо сільських. Впевнено можна говорити про 10 магістратських судів, 6 з яких належали полковим містам та один Києву, а також 7 ратушних у містах, яким свого часу було надано магдебурзьке право, в тому числі полкових, з менш потужними міськими громадами й обмеженими правами самоврядування порівняно з магістратськими містами. Десять полкових судів і Генеральний військовий суд нагорі довершують вертикаль судової системи Гетьманщини другої половини XVII ст. — 1760-х рр.
Ключовою ланкою в цій чотириступеневій системі треба визнати полкові суди. Саме вони несли найбільший тягар, щоразу більший і складніший, з розгляду численних кримінальних і цивільних справ полкової старшини, сотників і значкового товариства в першій інстанції і, слід думати, ще чисельніших апеляційних справ від двох попередніх інстанцій. Саме тому полковий суд змушений був еволюціонувати в напрямі від принагідних обов’язків полковника зі здійснення судочинства на території найбільшої адміністративної одиниці держави і суто номінальної суддівської посади до повноцінного самостійного уряду судді з власною канцелярією й усталеним колом обов’язків.
Збільшення і ускладнення обов’язків полкових судів, а з ними й Генерального військового суду, поставили на порядок денний питання реформування судової системи, яке визрівало протягом щонайменше трьох десятиліть в умах провідних правників доби, знайшло своє відображення в кількох кодифікаційних проектах та зрештою було втілено у життя Кирилом Розумовським.
Перші кроки було здійснено ще на початку 50-х рр. XVIII ст., зокрема, ордером гетьмана від 16 жовтня 1751 р. «повелено всем чиновникам, от вышнего до нижнего, по земским делам быть судимими в полкових судах»[309], що по суті перетворило Генеральний військовий суд виключно на апеляційну інстанцію, вилучаючи з його юрисдикції розгляд справ генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів у першій інстанції. Подальші кроки було спрямовано на комплексне реформування Генерального суду. А саме — ордером 17 листопада 1760 р. змінено склад суду, де відтепер мали засідати двоє генеральних суддів і десять обраних від кожного полку депутатів, а також урегульовано процедурні питання. Зокрема, було запроваджено реєстр справ і черговість їх розгляду у відповідності до нього, заборонено брати участь в апеляційному провадженні суддям, які були задіяні у вирішенні відповідної справи у нижчому суді, або їхніх власних апеляційних справ. Ордерами від 19 грудня 1751 р. і 17 листопада 1760 р. запроваджено штрафування як неправедних апелянтів, так і некомпетентних суддів, а ордером від 17 лютого 1763 р. скасовано апеляційні функції Генеральної військової канцелярії.
309
Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі — ЦДІАУК). — Ф. 269, он. 1, спр. 425, арк. 4.