Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Генеральна військова канцелярія (ГВК) також не розглядала апеляції безпосередньо, а лише спрямовувала до гетьмана адресовані йому скарги на присуди Генерального військового суду. На неї також покладалось виконання вироків Генерального військового суду, забезпечення примусового виклику до нього і загальний нагляд за його діяльністю, а також загальне адміністрування, зокрема призначення комісарів для розгляду справ на місцях, доведення до відома місцевих судів розпорядчих і законодавчих актів гетьманського та імперського урядів тощо.
Очевидно, що сільські суди не мали постійних спеціальних судових приміщень і провадили свої засідання часом навіть у шинках, щодо чого знаходимо періодичні заборони, як, наприклад, в універсалі Генеральної військової канцелярії від 19 серпня 1722 р.: «…абы в сотенных того полку городках урядники суди, по своєму званию, одправовали, а особливо по селах, где як слишно нам, атамани и войти в шинковых дворах, при пиятице, за которою совершенное и зрелое в справах разсуждение быти не может, судят и на винного шию напивают; чтоб отселе в пристойных местах, непьянственным образом, но трезвим и совестним умом людей жалобливих з обжалованими справами слухали и окончували; корчемные же суды абы вовся одставлены и скоренены были — грозно, под опасением строгого карания, приказуем»[305]. Тому інструкція судам від 13 липня 1730 р. наказує, аби «по селам, в видении сотенной и городовой старшины обретаючихся, на суд сходитися к атаману или войту, не в шинковые домы»[306]. Напевно, суд збирався лише за потребою, здійснював розгляд усно й жодного діловодства не вів.
Ситуація з ратушними, магістратськими й сотенними судами не є однозначною та потребує певних пояснень. Кількість сотень протягом 1672–1782 рр., за оцінками дослідників, коливалась в межах від 174 у 1672 р. до 143 у 1782 р. (на 1725 р. — 123 сотні)[307]. Це означає, що йдеться про приблизно 145 (середня цифра) сотенних містечок, включаючи міста (переважно полкові), де квартирували по кілька полкових сотень, як, наприклад, Стародуб, Ніжин, Лохвиця. За найбільш широкими підрахунками, магдебурзьке право у тому чи іншому обсязі з них мали 21, включаючи 6 полкових (за винятком Прилук, Полтави, Миргорода і Гадяча) і Київ (з 1707 р. резиденцією адміністрації Київського полку був Козелець). Не враховуючи Києва, який дістав магдебурзьке право 1494 р., Переяслава (1585), Лубен (1591) і Пирятина (1592), решта отримала магдебурзькі привілеї у 20-40-х роках XVII ст., усі ще за часів Речі Посполитої. На жаль, матеріали магістратів і ратуш збереглися фрагментарно і стосуються діяльності лише 17 з них. Це означає, що ми не можемо впевнено говорити про існування або принаймні формалізовану діяльність ратуш у більш як 120 сотенних містечках Гетьманщини. Йдеться про так звані непривілейовані містечка, судові функції ратушних урядів яких скоріше за все не були відокремлені від суду сотенного, не мали власних приміщень і були формалізовані в межах відповідного діловодства сотенної канцелярії. Решта ратушних судів, у містечках і містах з давнішими традиціями самоврядування й організованішими міськими громадами (іноді магістрати й ратуші існували паралельно, як, наприклад, у Ніжині), вірогідно, мали більшу автономію, власні будівлі й відокремлене від сотенного діловодство. Потужні магістрати, очевидно, мали самостійні судові повноваження в межах міської громади, на відміну від ратушних і сотенних судів, постійно діючу судову колегію, яка мала засідати щодня, крім вихідних і свят, власне судове та нотаріальне діловодство[308] й переважно були виключені з юрисдикції полковника.
305
Матеріали до історії українського права… — С. 2.
306
Там само. — С. 16.
307
Заруба В. М Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ: Ліра, 2007. — С. 29.
308
Права, за якими судиться… — С. 453.