У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Назагал, Янчукове життя поволі набирало заведено-постійного ритму: дні він повністю віддавав роботі, а вечори допізна — досить складному навчанню, Ліда знову пішла працювати в ательє. Ніби ж усе унормовувалось, але при всьому його оптимізмі, Петро зауважував у собі приховану тінь непояснюваного песимізму — чув щось якимось десятим чуттям і морочився неможливістю осягнути.

Засиджуючись допізна над програмним матеріалом у тиші свого нового помешкання, він все частіше звертав увагу на якесь вовтузення та шарудіння під вікнами чи під дверима. Спершу, поглинутий працею, він не надавав цьому жодного значення, але з часом при повторенні таки змушений був прийняти реальність, особливо після того, як по нічній грозі зауважив на вхідному килимкові сліди чиїхось заболочених черевиків, за що мусів вибачатись перед покоївкою. Тож спершу придбав кишенькового ліхтарика, врізав на зовнішніх дверях додаткового замка та вчепив на них ще одну закладку, і врешті взявся виясняти, чиї то нічні відвідини і з якою метою.

Якогось дня до нього в робочий кабінет заглянула покоївка, оповівши, що коли вона прибирала його квартиру, без дозволу зайшли якісь двоє і зробили фактично трус, наказавши їй мовчати про побачене і вимагаючи показати їм ключі.

— Я їм відповіла, що ключі в господаря, що це він відкрив мені квартиру і ось-ось має прийти закрити її за мною. Вони повозились коло дверних замків із закладками і поспішили геть, а я одразу до вас.

— То марниця, тітуню Галю! Як прибиратимете, закривайте за собою двері, а про прихідців я дізнаюся в дільничного міліціонера, — зовні спокійно сказав покоївці оторопілий Янчук, зрозумівши, що то не злодії, а самочинці навідують його ночами.

До дільничного Петро так і не пішов, вирішивши пошукати приводу, щоб той сам навідався до нього...

Янчук не міг не зауважити, що в їдальні адміністрації він харчується фактично за безцінь, як і вся інспекція на чолі із самим Рижовим, якому, за словами Віри Коляд, заведено носити додому сніданки, обіди й вечері, а його дружина, зі слів секретарки, вигодовує по двоє свиней двічі на рік.

Виглядало так, що на масштабну й тривалу крадіжку держава закривала очі, допускаючи отих самочинців-нишпорок до вишукування уявного злочину.

Не бажаючи вступати в посадову суперечку з Рижовим, Янчук уже на другому тижні роботи мимоволі втягнувся в неї, бо не підписав рецептів на спирт завлабораторії Кларі Гнатівні Жужі, яка зізналася йому, що всі попередні партії спирту вона мусіла віддавати «хворому», а відтак просила Петра надалі тримати спирт у своєму сейфі і видавати їй при необхідності за потребою.

Вже наступного дня багроволиций санітарний інспектор закликав свого помічника у кабінет, і між ними відбулася розмова на підвищених тонах.

— По якому праву ти відміняєш мої накази, не підписуючи рецепти на спирт для забезпечення нормальної роботи нашої лабораторії? — почав хриплим голосом розлючений Рижов.

— По праву юридичного розпорядника коштів, матеріалів і ресурсів, оговорених у наказі наркома охорони здоров'я Корнія Юхимовича Сарими, — намагався Янчук говорити спокійно й розважливо. — Мушу порадити вам припинити оббирати лабораторію зокрема і курорт взагалі, якщо хочете дочекатися персональної пенсії через два роки.

— З ким говориш, пуцверіньку нещасний?! Я — заслужена людина! Я — революціонер! Я... переламаю тобі хребта й викину геть на фекальне поле! — затрясся, як у лихоманці, головний санінспектор.

— Не раджу вам мене обзивати й загрожувати мені! Лишитесь без сніданків, обідів і вечерей, за які ви, до речі, не платите, як і за помиї для свиней, компрометуючи установу й колектив, втратите посаду, членство в партії і навіть життя! Адже ви тут притулені наркомздравом із жалю та співчуття і на мою першу ж вимогу будете негайно замінені! Я — ваше спасіння, тож говоріть зі мною належно. Це перше й останнє моє вам попередження! — насталив голос Янчук і пішов із кабінету начальника.

По інцидентові Петро разом із лаборанткою направився на обстеження продбази — комор і холодильників, які, згідно з планом-графіком, мав обслуговувати Рижов із помічником і на які за останні два місяці не було протоколів у підшивці і відміток у журналі перевірок. Завідувач продбази не бажав і говорити з Янчуком, поки той не показав йому пломбір та не пригрозив викликати міліцію для опломбування всіх приміщень. По тривалому ходінні й нишпоренні Петро написав протокол із добрим десятком приписів у ньому.

— Для чого, поясніть, скрізь у коморах розставлена вода в цебрах? Ще й при постійно мокрій підлозі, — поцікавився Янчук у завідувача.