У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий
- Автор: Химко Андрій
- Серия: У пазурах вампіра #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-920-419-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий». Краткое содержание книги:
Пропонований ІІ-й блок «По відродженні» познайомить читача не лише з відомими літераторами Гомоном, Лебеденком, Недолею, Осьмачком та Чигирином чи акторами театру Гірняком та Добровольською, а й із метрами української поезії Малишком та Рильським (як із близько сотнею їх сучасників не тільки у столиці чи рідному місті а і в Ізюмі чи Воронежі під Харковом чи Полтавою), не лише з мирним життям черкаських виправної школи-колонії для малолітніх чи курортоуправління «Соснівка», а й із воєнними поневіряннями головного героя — на фінському фронті і при відступі Червоної армії в 1941-му аж до Дніпропетровська.
У № 2 часопису «Холодний Яр» за 2008-й у серії «Незабутні» були надруковані вибрані поезії Андрія Химка, а взагалі їх –кілька збірок («Інтими», «Ключі й кличі», «Реліквії», перекладів «З чужого поля»), які ще чекають на видання…
Морочні обов'язки звалили Дейчі на Янчукову голову! Невиспаний, він піднявся о пів на десяту і пішов на квартиру до Онищенка. Чекаючи «хеміка» з базару, він розповів його добрій дружині, що саме змушує його клопотатися, майже заручившись її підтримкою й обіцянкою разом із ним ублагати таки чоловіка прийняти у дівчини залік і поставити їй бодай задовільно. Як Онищенко повернувся, Янчук так перепрошував і вибачався, так щиро обіцяв підготувати жидівочку, так зворушливо заздалегідь дякував, що вчитель дав слово відбути іспит після післязавтра і, якщо Штерна не знатиме хемії на вищу оцінку, поставити їй задовільну.
Ще більше перепрошуючись, Петро повторив усе вдома у Шпаківського, затримавшись і там, тож до Дейчів прийшов із значним запізненням, але не признався про причину. Гольда Абрамівна — дуже до речі, бо був голодний — пригостила репетитора обідом, і Петро зі Штерною знову засіли за підручники. Повторення набуло системи, дівчина заглядала у підручники, звіряючи записані у чиємусь зошиті відповіді на питання, даючи Янчукові зрозуміти, що має добрі здібності засвоювати прочитане, коли хоче і прагне.
До школи Петро зі Штерною прийшли четвертого дня на дванадцяту годину. Штерна відповідала спочатку прискіпливому Онищенкові при Петрові так удало, що той був на десятому небі, радіючи за неї, а коли вчитель поставив їй в обліковому журналі добру оцінку, аж розгубився, бо ж сам мав лише задовільну. Шпаківський також мусив поставити дівчині «добре», похваливши її за старання, а Янчука — за поміч їй.
На тому Янчукове репетиторство закінчилося на превелику радість обох, і він, не зглянувшись на запросини Штерни відвідати їхній дім, попрощався з нею і подався спершу додому, а потім — у Соснівку, де оформився на роботу і отримав у флігелькові квартиру, обставлену меблями для спання і для праці, з кухонькою і душем-туалетом. Доглянутість квартири: троянди у вазі на плетеній етажерці, килимки коло ліжка, хіднички навіть на відкритій верандочці, чиста постіль, два рушники в душі, пантофлі і новий санаторний халат — ніби підтверджувала слова Христо Аноловича: «Тут будете мати належне становище, а харчуватиметеся оплатно в окремій їдальні для адміністрації.»
Ввечері того ж дня Петро відвідав гуртожиток технікуму, де застав Грицька Бойка з Оленкою і Лесю — на свою несказанну радість і втіху. Оксамитове її тіло чарувало не лише його зір, а й усе єство при доторках, лише долоні її були незвично жорсткими, коли вона ласкаво погладила його лице, запустивши його погляд у плеса своїх казкових і ніби ще більших очей.
Дівчата одразу ж організували вечерю із домашнім бабусиним виноградним вином десятилітньої давності та батьковим медом, запросивши й коменданта, після чого Грицько з Оленкою лишилися в кімнаті, а Петро з Лесею пішли відвідати свої святі місця. Вечір був дещо вітряним, але для закоханих — просто чудовим і щасливим, бо після чималої розлучної знудьгованості вони просто купалися в теплі близькості — і у словах, і у доторках.
Відвідавши свої грот і стіну щастя, переглянувши свої дні розлук і страждань, — звичайно ж, у частих обіймах і поцілунках, не насичуючись і не втамовуючи спраги любощів, — закохані опинилися нарешті у своїй тихій гавані під яворами — на лавочці за бабусиною хатою. На своєму райському місці, де на них чатував рідний шепіт листя, Петро й Леся, яку він тримав на колінах, хміліли і п'янилися близькістю тіл і душ — до безтямства й шаленства, перепочиваючи в розмовах про Лесине «дівування» та Петрові екзамени, зустрічі в Києві і нову роботу. Насамкінець Петро натхненно продекламував «своїй оксамитово-трояндовій» вірша, присвяченого її очам:
— Боже, що він зі мною робить!— вигукнула Леся, здійнявши руки до неба і витерши сльози замилування. — Який ти у мене палкий, справді таки поет! Зведи нас, Боже, навік! — прошептала, у трепеті пригортаючись до Петра, а згодом, трохи заспокоївшись, обізвалася до хлопця, — Петрусю мій! Бабуся мене запевняли, що дуже сильно закохані в юності ніколи не шлюбляться і аж до смерті мучаться, то я їм на те сказала, що у нас усе буде наперекір їхньому пророкуванню.
— То ти їм зізналася, що ми любимося? — і радів, і боявся Янчук.
— Мусіла, любий мій! Вони запросили студента Панаса, що божественно співає, і я мала проводити з ним час вечорами — і в хаті, і на луці чи біля клубу, поки не пояснила їм, що чиню злочин проти своєї волі, поки нарешті він не відстав, а бабуся не вгамувалися та не пообіцяли мені не казати про нас батькам, навпаки ще й наполягли, щоб я таки поселилася в гуртожиток... Прости, любий мій! Я й руки йому не подавала, не те що...
Петро згадав мимоволі один із останніх Лесиних листів, в якому було все, як належить, та чогось ніби й не вистачало, і душа його від згадки аж заплакала, та пересиливши ревниву муку чималою мовчанкою, він врешті запевнив кохану, що бабуся щодо них помилилася.
— У нас все буде інакше, все гаразд буде! — прошептав він на вухо дівчині. — Неодмінно інакше і неодмінно гаразд!
— Бабуся кажуть, що ти дуже щасливий! Я вірю тобі, золотий мій! Вірю, люблю, боготворю і повторюю, що у будь-яку мить і при будь-яких обставинах я твоя! — сказала Леся палко і рвійно притулилася до нього, аж він почув стук її серця.
Чимало часу по тому закохані цілувалися, ласкалися й пестилися, милувалися й голубилися, впиваючись і п'яніючи, поки вже за північ Петро не відвів Лесю додому, домовившись зустрічатися лише по суботах і неділях, бо йому після роботи треба братися за університетську програму, а їй — належно вчитися.
Уладнавши наступного дня за сприяння баби Сари питання догляду Лідунею бабусі Парані, що була дійсно геть слабою, Янчук погасив у фінінспекції бабусині досить прострочені платежі за будівлю, грядочку й воду, оплатив черговий виклик адвоката, домовився з господинею, що він і Лідуня не платитимуть їй квартирних, поки дівчина піклуватиметься нею, і лише після полудня, набравши чимало книжок та конспектів у портфель — пам'яті Ріти Генріхівни — пішов із Лідунею у Соснівку на свою квартиру. Показавши сестрі своє нове місце роботи, він домовився з нею, що при різкому погіршенні здоров'я господині серед тижня вона негайно сповістить його, а по суботах і неділях він днюватиме й ночуватиме вдома у бабусі.
Звичайно, Ліда була в неймовірному захопленні від того, що брат мав і роботу за спеціальністю, та ще й зовсім поряд, і розкішну, як на її погляд, квартиру у такому чарівному місці під віковічною сосною. Сестра перебільшувала і його поетичні здібності, і його людську вдачу, приписуючи не властиві йому якості. Разом із тим, вона ревнувала його до Лесі і вважала, що вони не пара, — через неймовірну Лесину вроду та її розкішне життя в достатках. Правда, вона виказала йому свою думку лише єдиний раз.