Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Про бідного багача
Жив бідний чоловік. Ліг він якось спати, та не міг заснути. Лежав і думав: «Чому бідним тяжко на світі жити? Чому багачі забирають гроші від бідних людей? У одного багатство, маєток, і він ще відбирає гроші від бідних. Якби я був багачем, то не так би жив. Я би і сам жив, і іншим би давав». Коли він так думав, почув якийсь голос:
— Бери гаманець і будеш багатим. У ньому лише один золотий, але як ти його візьмеш, то відразу появиться другий. Набери, скільки хочеш, і кинь гаманець у ріку. Доки не кинеш гаманець, не можеш нікому дати ні один золотий, бо всі твої гроші стануть черепками.
Мало не здурів той чоловік від радості, коли запалив світло і увидів на столі гаманець. Узяв один золотий, а на його місці видить другий. Почав тягнути гроші, думаючи: «До ранку натягну стільки золота, що буде і мені, і другим людям. А вже тоді кину гаманець у ріку».
Та вранці подумав собі: «Велика купка грошей, але чому ще одну таку купку не натягнути за один день. Буде мені, буде й людям». Але коли прийшов вечір, жаль стало метати гаманець у ріку. Подумав, що зробить се вранці. Не спав цілу ніч і тягнув гроші із гаманця.
Вранці захотів дуже їсти. У хижі нічого не було, а купити не міг, бо всі гроші стануть черепками. Кинути гаманець у ріку і того ранку пошкодував.
Так пройшов тиждень. Чоловік від голоду заслаб, але з гаманцем жаль йому розлучитися. «Хто би грошам не радий?» — думає собі.
Коли дуже зголоднів, поніс гаманець до води. Та не кинув його. Пошкодував. І знову вернувся до хижі і почав тягнути золоті монети. Так і умер з гаманцем у руках серед великих куп золота. Ні собі, ні другим людям добра не зробив. Золото засліплює людей, робить їх зажерливими і нещасними.
На сьому казці кінець.
Про бідного парубка і Марка багатого
По великому шляху, що ним їздили чумаки у Крим по сіль, їхав багатий купець Марко, а за ним тягнувся караван з дорогим крамом.
Купець той був такий багатий, що його знали і за горами, і за морями, і в нашій стороні. Якось переїздив він через невелике село, і трапилася з ним тут така оказія.
Тільки ступив він коло воріт, як назустріч йому вибіг чоловік і почав благати піти до нього за кума. Марко спочатку страшенно розгнівався на мужика за таке зухвальство, а далі й згодився, подумавши: «Може, це який щасливий знак».
Покумував, погуляв купець, залишив подарунків хрещеникові та й поїхав. Їде багатий Марко, люльку покурює та на караван поглядає, що в'ється за ним на цілу версту.
Як почало смеркати, в'їхав він у свій город, зустріли його горожани з хлібом-сіллю і провели аж до його палацу. Марко наказав погонщикам розвантажити караван, а сам, повечерявши добре, заснув. Спить Марко і сниться йому сон, що прийшов до нього хрещеник і каже:
— Слухай, Марку, все твоє багатство колись моїм буде.
Розгнівався Марко та як закричить, а потім злякався, лежить і не ворушиться. Коли бачить — опускається над ним величезний птах, та такий великий, що й сонце від Марка заступив, і стало темно, як в осінню ніч, лише кігті виблискують.
Зачепив птах кігтями Марка за шовковий пояс і поніс над землею. Чує Марко, що тіло його вже не тіло, а дерев'яна колода. Летів, летів птах з ним над землею, а от вже й море під ними.
Птах кігті і розпустив. Похолов Марко, і серце в нього мало не вискочить: так б'ється, як у впійманого зайця.
Летить він донизу швидко-швидко, ось уже і вода. «Пропав», — думає. Коли ні — впав, і не забився, і не в воді.
Прокинувся купець Марко і не спав уже до самого ранку. Все йому хрещеник не йде з голови: зажурився купець, що втратить багатство. Вдень ще сяк-так забувався. Та не знав відтоді Марко ні одної спокійної ночі. Тільки ляже спати, як уже й стоїть над ним його хрещеник — великий, сильний, у полотняній сорочці, і з усмішкою промовляє:
— Все твоє багатство буде моїм.
Марко люто кидається на нього, але хтось ніби прив'язував його до землі, і він не міг повернути ні рукою, ні ногою, і навіть крикнути не міг.
Довго так мучився Марко, а далі й вирішив позбутися свого хрещеника.
Їдучи одного разу через те село, зайшов він до свого кума і бачить, що з його хрещеника буде точно такий козарлюга, як той, що йому сниться щоночі. І навіть посміхатись вже починає, от тільки що сказати не може: «Все твоє багатство буде моїм». Але от-от скаже. Злякався Марко малого і каже до кума:
— Продай, куме, мені свого сина, мого хрещеника. В тебе дітей і так доволі, а з цього я вигодую доброго козака.
— Е, ні, — каже батько, — нехай їх у мене багато, але то тільки й мого. Як сядуть їсти, то серце болить, а як стануть робить, то душа радується!