Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Одного разу дівчина здибала на вулиці Івана:

— Чому не приходиш?

— А ти хіба не знаєш?

— Знаю, та то дурниця. Приходь…

— Добре, прийду, — відповів Іван.

Взяв око горілки і прийшов до дівчини разом зі Степаном. Сіли за стіл та й п'ють. Бідний наливає собі трошки, а багатому — повну порцію. Той став такий п'яний, що хоч йому зуби тягни, а бідний гейби і не пив. Степанові сказали:

— Ляж у великій хаті.

Степан ліг, заснув і захропів. Та вже й Іван не йде додому — лишився ночувати коло нього. Він набрав гладун води, кинув туди сажі, добре розмішав і поклав на стіл. А стола посунув до самих дверей.

Уночі багатому захотілося води. Він устав, почав шукати двері, аби вийти до хоромів-сіней. Але ніяк не може знайти — все натикається на стіл. Іван гейби прокинувся:

— Що ти намацуєш, Степане?

— Не знаю, де двері.

— Я теж уже шукав. Ґазда сказав, до ранку їх не буде. А чого ти хочеш?

— Води.

— Вона на столі. Напийся та й трохи сполосни обличчя — будеш легко спати.

Багатий послухав бідного Івана. Напився і омився тією водою, в якій була намішана сажа, і став такий, як дідько. Коли знову ліг у білу постіль і міцно заснув, бідний відсунув стіл на місце, забрав гладун і вийшов із хати — пішов собі додому.

Уранці всі устали, а багацький син — ще у постелі, ґазда послав дівчину, аби розбудила своїх леґенів — думав, що й бідний спить у хаті. Дівчина заглянула до великої кімнати і заверещала:

— Ой, там лежить чорт!

Ґазда отворив двері — в ліжку спить таки правдивий дідько. Старий побіг до попа:

— Ходіть, панотчику, до мене… Але борзо!

— Чого?

— У моїй хаті дідько. Лежить собі, як пан, на постелі. Треба його вигнати з хати.

Панотець побіг до стайні та й вивів двох коней: одного для себе, а другого для ґазди.

— Сідаймо і — гайда!

За якусь хвилину були перед хатою. Піп прив'язав коня до воріт. Сам побіг до хати і почав кропити багацького сина свяченою водою. Багатий прокинувся, схопився із ліжка і драла на вулицю. Скочив на попового коня — і тільки дим за ним. Піп сів на другого коня, погнався за чортом. Він так мчав, аж перебіг, і закричав попаді:

— Добродзійко, отворяй ворота, бо, ади, чорт за мною женеться!

Попадя хутко відчинила браму, піп в'їхав на подвір'я. А багацький син помчав своєю дорогою. Як його уздріли тато й мама, то почали тікати з дому. Вибігли на вулицю і гайда до попа.

Панотець прийшов зі свяченою водою, та не було кого кропити: Степан устиг помитися.

Після того усі говорили, що багацький син має дідька в собі, й ні одна дівчина в селі не хотіла чути, аби ходив до неї.

А бідний Іван ходив далі до своєї дівчини, доки не одружився.