Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Мифы. Легенды. Эпос » Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:

Ця збірка розкриє читачам чарівний світ українських народних казок, де на них чекає зустріч з веселими, розумними, сміливими героями, які вчать робити добро, виступають проти зла, борються за справедливість, бо ж Правда завжди перемагає Кривду.
1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 135
Перейти на страницу:

А леґінь переночував у ґазди, вранці сів на коня, що дістав за ворожбу, та й вернувся додому. Каже вітцю:

— Тепер я знаю, що таке біда. Хто її глядає, той знайде. Але, кедь розумний, то й викрутиться з неї.

Хіба не так?

Про двох парубків

Були колись сусідами два парубки — Степан та Іван. Один багатий, другий бідний. Бідний леґінь мав дуже файну дівчину аж на краю села. А багатий не знав куди дітися — нудно було йому одному. Якось він спитав:

— Куди ходиш, Іване, щовечора?

— Та маю одну дівку на тім краю села.

— А ти б не взяв мене із собою?

— Можу взяти, — погодився бідний.

Увечері пішли удвох до дівчини. Багатому вона впала в око, і він задумав відігнати від неї Івана. Зібралися до дівчини і другого вечора.

— Як будуть давати їсти пироги, то аби-сь по одному кидав собі в пазуху. Я теж буду кидати…

— Най буде так, як кажеш, — погодився бідний.

Прийшли вони до дівчини якраз на вечерю. Їх запросили теж до столу і присунули до них макітру з пирогами. Бідний їсть, один пиріг у рот, а другий — у пазуху, один у рот, а другий — у пазуху. Як наїлися, багатий і каже:

— Дивіться, ґаздо, добре, аби-сьте не казали, що я у вас наївся та ще й у пазуху наклав.

Господар відповів:

— Я нічого злого не скажу про тебе.

Бідний завмер на місці.

— А ти чому не розперезуєшся? — І Степан так сіпнув його за сорочку, що з пазухи посипалися пироги.

Іван мав такий сором, що більше не приходив. До дівчини почав учащати багацький син Степан.

Одного разу дівчина здибала на вулиці Івана:

— Чому не приходиш?

— А ти хіба не знаєш?

— Знаю, та то дурниця. Приходь…

— Добре, прийду, — відповів Іван.

Взяв око горілки і прийшов до дівчини разом зі Степаном. Сіли за стіл та й п'ють. Бідний наливає собі трошки, а багатому — повну порцію. Той став такий п'яний, що хоч йому зуби тягни, а бідний гейби і не пив. Степанові сказали:

— Ляж у великій хаті.

Степан ліг, заснув і захропів. Та вже й Іван не йде додому — лишився ночувати коло нього. Він набрав гладун води, кинув туди сажі, добре розмішав і поклав на стіл. А стола посунув до самих дверей.

Уночі багатому захотілося води. Він устав, почав шукати двері, аби вийти до хоромів-сіней. Але ніяк не може знайти — все натикається на стіл. Іван гейби прокинувся:

— Що ти намацуєш, Степане?

— Не знаю, де двері.

— Я теж уже шукав. Ґазда сказав, до ранку їх не буде. А чого ти хочеш?

— Води.

— Вона на столі. Напийся та й трохи сполосни обличчя — будеш легко спати.

Багатий послухав бідного Івана. Напився і омився тією водою, в якій була намішана сажа, і став такий, як дідько. Коли знову ліг у білу постіль і міцно заснув, бідний відсунув стіл на місце, забрав гладун і вийшов із хати — пішов собі додому.

Уранці всі устали, а багацький син — ще у постелі, ґазда послав дівчину, аби розбудила своїх леґенів — думав, що й бідний спить у хаті. Дівчина заглянула до великої кімнати і заверещала:

— Ой, там лежить чорт!

Ґазда отворив двері — в ліжку спить таки правдивий дідько. Старий побіг до попа:

— Ходіть, панотчику, до мене… Але борзо!

— Чого?

— У моїй хаті дідько. Лежить собі, як пан, на постелі. Треба його вигнати з хати.

Панотець побіг до стайні та й вивів двох коней: одного для себе, а другого для ґазди.

— Сідаймо і — гайда!

За якусь хвилину були перед хатою. Піп прив'язав коня до воріт. Сам побіг до хати і почав кропити багацького сина свяченою водою. Багатий прокинувся, схопився із ліжка і драла на вулицю. Скочив на попового коня — і тільки дим за ним. Піп сів на другого коня, погнався за чортом. Він так мчав, аж перебіг, і закричав попаді:

— Добродзійко, отворяй ворота, бо, ади, чорт за мною женеться!

Попадя хутко відчинила браму, піп в'їхав на подвір'я. А багацький син помчав своєю дорогою. Як його уздріли тато й мама, то почали тікати з дому. Вибігли на вулицю і гайда до попа.

Панотець прийшов зі свяченою водою, та не було кого кропити: Степан устиг помитися.

Після того усі говорили, що багацький син має дідька в собі, й ні одна дівчина в селі не хотіла чути, аби ходив до неї.

А бідний Іван ходив далі до своєї дівчини, доки не одружився.

Про дідову і бабину дочку та змія

Жив дід і баба і була у них дочка. Баба вмерла. Узяв дід другу бабу із своєю дочкою. От зненавиділа баба дідову дочку:

— Де хоч, там і дінь її! — каже дідові.

Він запріг коника, посадив на санки дочку й поїхав у ліс. Їде та й їде, коли бачить, стоїть хатка на курячій ніжці, на собачій лапці.

1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 135
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)