Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
А то була ґаздиня. Зайшла до хижі — бачить мокрі сліди на натоці.
— Ба що тут за біда ходила? — каже.
«Гоп, стій, — думає собі леґінь, — тут я, може, побачу біду». А жона порядкує в хижі. Процідила молоко, що внесла, почала вечерю варити. Раз хтось у вікно: клоп-клоп-клоп.
— Заходь, заходь, біди нема дома, — зашикала молодиця.
«Тут го маєш! — зажурився леґінь. — Хотів біду бачити, а її нема дома».
Зайшов до хижі якийсь панок. То був любас ґаздині.
— Де твій? — зазвідав.
— Поїхав до Шандрова на ропу.
Сіли за стіл, гостяться. Аж тут надворі голос: «Тпру!». Жона схопилася:
— Ховайся, бо біда йде!
Панок — під постіль. Жона наїдки — під полицю. Зайшов ґазда і каже жоні, аби давала вечеряти. Дорога була санна, то він вернувся на день скоріше. А жона каже:
— Я на тебе днесь не чекала і їсти нічого не варила.
Відломив чоловік вівсяного ощипка, відрізав солонини, їсть. І в гадці не має, що в хижі є хтось чужий. Почув, що під постіллю щось зашебуршало, та жона його заспокоїла:
— Чогось миші розбігалися. Чи не на переміну погоди?
Панок роздивився під постіллю — а там ще хтось.
— Що тут робиш? — шепче.
— Біду глядаю, — відповідає леґінь тихо. — Чую, що зайшла до хижі, та не можу на неї подивитися, бо не маю одежі.
— Лиш покажися! — шепче панок. — Та ґазда такий бугай, що за один мах шию тобі відкрутить. А як мене найде — то й мені.
— Якщо то ґазда, чому жона назвала його бідою? — звідує леґінь.
— Бо люди все, що їм не любиться, називають бідою, — пояснив панок.
«Лиш коби я виліз із сеї біди, — подумав леґінь, — другої більше не глядаю». І почав думати, як із біди вилізти.
А під постіллю — порохів! Засвербіло леґеня в носі — хоче чхнути.
— Я хочу чхнути! — шепче панкові.
— Не чхай, бо біда буде.
— Дай шапку, то не чхну, — шепче леґінь.
Віддав панок шапку. Але леґеневі сього мало.
— Я простудився — хочу кашляти.
— Не кашляй, бо біда буде, — шепче панок.
— Дай сорочку і ногавиці, то не закашляю, — командує тихо леґінь.
Віддав панок сорочку й ногавиці. Та леґеневі треба топанки і реклик. Каже панкові:
— У мене такий характер: коли мені щось на дяку, то мушу заспівати. А я приодівся — то мені на дяку, хочу співати.
— Не співай, бо біда буде.
— А я біду глядаю!
— Не співай — віддам тобі топанки й реклик.
Панок надіявся, що ґаздиня придумає, як його вивести з-під постелі. І вона придумала. Каже ґазді:
– Іване, йди до стайні та подивись, як там худоба.
Не встигли за Іваном двері рипнути, як вона прибігла до постелі й каже:
— Вилізай скоріше й сховайся в сінях за бочку. Коли вернеться ґазда до хижі, тихенько вийдеш і підеш додому.
Та з-під постелі виліз леґінь у пановій одежі. А панок зостався там.
Вийшов леґінь у сіни й думає: «Куди я піду звідси в ночі? Треба тут заночувати». Вернувся ґазда до хижі, а леґінь заклопкав у двері.
— Хто там?
— Подорожній. Пустіть переночувати.
— Заходьте.
Увійшов леґінь до хижі. Каже ґазда:
— Ночувати — ночуйте, але без вечері, бо жона нічого не варила.
— То не біда, — каже леґінь. — Я ворожільник, то постараюся, аби вечеря була.
Вийняв із пайового реклика якийсь папірець, подивився в нього й каже:
— Тут написано, що їдіння під полицею.
Перевірив ґазда — правду каже ворожільник. Сіли й добре повечеряли. За вечерею розговорилися. Поскаржився ґазда:
— Якась біда прийшла на жону — часто хворіє. Подивися: і тепер бліда, за серце хапається.
А жона переживала, що буде далі, тому так зблідла. Глянув на неї леґінь та й каже ґазді:
— Не журіться — я її вилікую. Лиш чи заплатите конем?
— А чому би й ні?
Заглянув леґінь у папірець і каже:
— У вашій хижі є біда. Не лишається хижі, бо гола. Треба їй дати одежу.
— Жоно, неси одіж! — каже ґазда.
Жона принесла свою сорочку, сукню, катран, платину, постоли. Подивився леґінь знов у папірець і розпорядився:
— Мечіть під постіль!
Почав панок одіватися. Але то не йде йому споро. Леґінь каже:
— Дайте окропу, най посвячу місце, де біда сидить!
Панок перестрашився і жіночим голосом запищав:
— Почекай ще мало, бо постоли не можу взути.
А пани ніколи в постолах не ходять, тому він і не знав, як взутися.
— Коли не знаєш взутися, то тікай звідси боса, — наказав леґінь і почав кропити гарячою водою під постіллю. Вискочив панок у жіночій одежі — й з хижі! Як його побачила жона в такій одежі — відразу розлюбила.