Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Артур Джермін більше не сумнівався у реальності описаного старим сером Вейдом міста, тож навряд чи був надто вражений, коли на початку 1912 року натрапив на те, що від нього зосталося. Його розміри були явно перебільшені, але кам’яна кладка свідчила про те, що це не було звичайне негритянське поселення. На жаль, не вдалося знайти жодних різьблень, а нечисленність експедиції не дозволила розчистити єдиний видимий прохід, який, вочевидь, вів донизу, у систему сховищ, які згадував сер Вейд. Про білих мавп і мумію богині переговорили з усіма місцевими вождями, але потрібно було, щоб якийсь європеєць уточнив інформацію, надану старим Мвану. Пан Вергерен, бельгійський агент торгової факторії у Конґо, вважав, що може не лише знайти, але й доставити муміфіковану богиню, про яку до того чув краєм вуха, оскільки могутні колись Н’банґу тепер були вірними підданими уряду короля Альберта, тож їх неважко буде переконати розлучитися з похмурим божеством, яке вони й самі свого часу заграбастали. Таким чином, коли Джермін відплив до Англії, то був цілком упевнений, що вже через кілька місяців одержить безцінну етнологічну реліквію, яка підтвердить найнеймовірніші з розповідей його прапрапрапрадіда, — точніше, найнеймовірніші з усіх, які він будь-коли чув. Селяни, що мешкали неподалік Джермінів, мабуть, знали і химерніші історії від своїх предків, які чули їх ще від сера Вейда за столами Лицарської Голови.

Артур Джермін терпляче очікував посилки від пана Вергерена, водночас із подвоєною ретельністю вивчаючи рукописи, залишені його божевільним предком. Він почав відчувати духовну спорідненість із сером Вейдом і взявся за пошуки реліквій, пов’язаних із його особистим життям як в Англії, так і під час його африканських звершень. Хоча існувало безліч усних переказів про його таємничу усамітнену дружину, у будинку Джермінів не залишилось жодних істотних слідів її перебування. Джермін роздумував, які обставини зумовили таке забуття, і зрештою вирішив, що основною причиною було божевілля її чоловіка. Джермін згадав, ніби подейкували, що його прапрапрапрабабуся була донькою португальського торговця з Африки. Безсумнівно, її практичний глузд і досконале знання Чорного Континенту не дозволяли їй без посмішки слухати розповіді сера Вейда, чого чоловік з таким характером просто не міг стерпіти. Вона померла в Африці, можливо, присилувана поїхати туди чоловіком, який заповзявся довести правдивість своїх слів. Але Джермін скептично ставився до цих припущень і посміювався над їх марнотою, адже минуло сто п’ятдесят років від смерті його дивних предків.

У червні 1913 року містер Вергерен надіслав листа, в якому повідомляв, що знайшов муміфіковану богиню. Бельгієць запевняв, що то була дивовижна, унікальна річ; річ, яку не до снаги було класифікувати простому аматорові. Лише вчений міг би визначити, чи то людина, чи мавпа, а процес ідентифікації неабияк ускладнив би її далеко не ідеальний стан. Час і конґолезький клімат немилосердні до мумій, надто коли їх бальзамують нефахівці, як, здається, було і в цьому випадку. Довкола шиї створіння був обмотаний золотий ланцюжок із порожнім медальйоном, вкритим геральдичними гравіюваннями; поза сумнівом, річ якогось бідолашного мандрівника, відібрана воїнами Н’банґу і в знак пошани начеплена на богиню. Описуючи ж риси обличчя мумії, пан Вергерен вдався до цікавого порівняння чи то, радше, висловив жартівливе припущення стосовного того, як вони вразять його кореспондента, але загалом лист мав суто науковий характер. Пакунок з муміфікованою богинею, писав він, прибуде приблизно через місяць після одержання листа.