Кишеня, повна жита

— Але все сходиться, інспекторе. Ви не можете не погодитися, що саме так усе й відбулося.

— Так, але не зовсім так, — пробурчав інспектор Ніл, — адже послідовність порушена. Я маю на увазі, що віршик з усією очевидністю підказує, що дівчину було вбито третьою. Але ми знаємо, що третьою було вбито королеву. Адель Фортеск’ю померла не раніше, як між двадцять п’ятою хвилиною на шосту й за п’ять хвилин шостою. Але Ґледіс на той час, безперечно, була вже мертва.

— А це вже очевидне порушення того порядку, який ми бачимо у віршику, — сказала міс Марпл.

Інспектор Ніл стенув плечима.

— Можливо, ми надто прискіпуємося. Усі смерті відповідають тексту дитячого віршика, і я думаю, це все, чого потребував убивця. Але я говорю й міркую зараз так, ніби перебуваю на вашому боці. А зараз я опишу вам свій погляд на справу, міс Марпл. Я відкидаю геть дроздів, і жито, і все таке інше. Я повертаюся до тверезих фактів, і здорового глузду, і тих причин, які спонукають розумово здорових людей чинити вбивства. Насамперед розгляньмо смерть Рекса Фортеск’ю й кому вона була вигідна. Правду кажучи, вона була вигідна багатьом людям, але передусім його синові Персівалу. Його сина Персівала того ранку в «Тисовій хатині» не було. Він не міг підкласти отруту батькові в каву чи в будь-яку їжу, що він споживав за сніданком. Чи, принаймні, до такого висновку ми прийшли спочатку.

— Справді, ситуація була такою. — Очі в міс Марпл засвітилися. — Потрібен був певний метод, щоб підкласти отруту, і я багато про це міркувала, ви знаєте, і мені прийшло в голову кілька думок. Але, звичайно, довести бодай одне з моїх припущень неможливо.

— Не бачу ніякої шкоди в тому, аби розповісти вам те, що відомо мені, — сказав інспектор Ніл. — Таксин підклали до нової банки з мармеладом. Ту банку поставили на стіл під час сніданку, і містер Фортеск’ю з’їв верхній шар її солодкої начинки. Згодом хтось викинув ту банку з мармеладом крізь вікно в кущі, а схожу банку з приблизно тією самою кількістю з’їденого мармеладу було поставлено в буфет. Банку в кущах було знайдено, і щойно мені повідомили результат аналізу. Там виявлено очевидні сліди таксину.

— Он воно було як, — промурмотіла міс Марпл. — Так просто й так легко зробити.

— Фірма «Консолідейтід Інвестментс Трастс», — провадив інспектор Ніл, — переживала скрутні часи. Якби, згідно із заповітом чоловіка, вона мусила сплатити Адель Фортеск’ю сто тисяч фунтів, то, гадаю, фірма зазнала б краху. Якби місіс Фортеск’ю пережила свого чоловіка не менш як на місяць, то ці гроші мали б бути їй виплачені. Їй було байдужісінько до фірми та до її труднощів. Але вона не пережила свого чоловіка більш як на місяць. Вона померла, й у результаті її смерті гроші дісталися тому, хто став спадкоємцем усього майна згідно із заповітом Рекса Фортеск’ю. Тобто знову ж таки вигоду зі смерті Адель Фортеск’ю здобув Персівал Фортеск’ю. Схоже, ми ніяк не можемо обминути Персівала Фортеск’ю, — з гірким роздратуванням провадив інспектор. — І хоч він мав можливість ще до свого від’їзду підкласти отруту в банку з мармеладом, він не міг ані отруїти свою мачуху, ані задушити Ґледіс. Як повідомила його секретарка, у той день о п’ятій годині він був у своєму міському офісі й повернувся додому десь на сьому годину вечора.