Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Заглиблений у свої думки, я прогавив момент, коли до рубки ввійшов головний корабельний старшина Маковський — єдиний ериданець у моїй команді. До дійсності я повернувся, коли він клацнув каблуками й голосно гиркнув:
— Капітане, сер!
— Так, шефе? — здригнувшись від несподіванки, запитав я. — Що сталося?
— Гадаю, це важливо, сер, — відповів старшина, простягаючи мені найзвичайнісінький на вигляд внутрішній комунікатор. — У бортовій мережі він не зареєстрований.
— Он як? — Я покрутив комунікатор у руках. — Де ви його знайшли?
— У сміттєпроводі на третій палубі. Вийшла за ладу пневматика, труба забилась у згині, і технікам довелося прочищати її вручну. Серед різного сміття знайшли і цей ком.
Я натиснув кнопку ввімкнення. На екрані висвітлилося: „Мережу не знайдено“. У грудях мені защеміло від тривожного передчуття.
Кивком відпустивши Маковського, я підійшов до старшого офіцера зв’язку, який одночасно представляв на кораблі військову контррозвідку.
— Лейтенанте Вінтерс, це у вашій компетенції. Провірте, що з комом.
Зв’язківець узяв комунікатор, вимкнув його і знову ввімкнув. Повторивши цю процедуру кілька разів, він спохмурнів.
— Дивно. Немає паузи для пошуку мережі. Відразу видається повідомлення, що її не знайдено. Це скидається на маскування… Так, зараз перевіримо.
Вінтерс видобув з кишені комплект своїх інструментів і швидко розкрив корпус пристрою. Зо хвилю він розглядав електронне начиння, потім підвів на мене переляканий погляд:
— Сер, це не внутрішній комунікатор. Це… це вузькоспрямований передавач з автоматичним фокусуванням променя. Його сигнал досить потужний, щоб пройти і крізь обшивку корабля, і крізь захисне силове поле.
Я аж похолов від жаху.
— Ви впевнені?
— Так, капітане. Не помилюсь, якщо скажу, що це шпигунський пристрій.
Лейтенант-командор Купер тихо вилаявся за моєю спиною. А навігатор Девіс вражено промовила:
— На нашому кораблі зрадник?!
— Боюся, вже не на нашому, — похмуро відповів я, не маючи ані найменших сумнівів щодо особи шпигуна. Його ім’я мені підказала інтуїція, грунтована на антипатії. — Лейтенанте Вінтерс, ви можете встановити, коли користувалися передавачем?
— Спробую, сер. Я підключуся до чіпу пам’яті і, можливо, навіть витягну звідти вміст останнього трафіку.
— Займайтеся, — кивнув я.
Щоб не відволікати Вінтерса від роботи, я сам викликав адмірала Сантьяго по окремому каналу, доповів йому про нашу знахідку і висловив припущення, що власником передавача був Гарсія, який скористався ним для зв’язку зі спільниками на лайнері, а потім викинув його у сміттєспалювач з цілковитою певністю, що замів усі сліди.
Помітно зблідлий Сантьяго збирався щось уточнити в моїй розповіді, але тут втрутився Вінтерс:
— Капітане, я розшифрував текст надісланого повідомлення! „Аруна, SL 20458914“. А інший передавач, з борту лайнера, підтвердив його отримання. Це катастрофа, сер!
Адмірал почув Вінтерсові слова й вибухнув прокльонами. Я ж лаявся подумки, клянучи на чім світ стоїть і Гарсію, що так підло втерся в батькову довіру, і самого батька, який утнув величезну дурницю, допустивши цього нікчему до участі в такій відповідальній операції, і адмірала Фаулера, що вирішив зрадити свої союзників… Хоча ні, збагнув я, Фаулер тут ні до чого. Він і так знав, де знаходиться Ютланд, йому не треба було надсилати шпигуна. Отже, Гарсія працював на когось іншого — можливих варіантів було чимало, а я знав недостатньо, щоб робити якісь певні висновки. Проте в одному нітрохи не сумнівався — а саме, в причетності до зради Гарсії…
— Сер, — звернувся я до Сантьяго, — ми мусимо перехопити лайнер.
— Так, мусимо, — погодився адмірал. — От тільки не знаємо, куди він летить. Уся ця секретність…
— Я маю на увазі трек, сер. Лайнер стартував менше години тому. Є велика ймовірність, що його трек ще зберігся.
Сантьяго приречено похитав своєю сивою головою. Він мав геть розгублений і пригнічений вигляд. По всьому було видно, що в нього глибокий шок. Давній і вірний батьків соратник у цій критичній ситуації виявився не на висоті. Зараз він, мабуть, уже уявляв, як доповідатиме про провал своєму верховному головнокомандувачу.