Реальна загроза

4

Одне з правил зореплавання стверджує, що швидкохідність корабля обернено пропорційна до його загальної маси. Згідно з іншим правилом, важкі кораблі мають більшу „далекобійність“ порівняно з легкими. Так, міжзоряні катери й шатли найновіших моделей здатні розвинути швидкіть до двадцяти семи тисяч вузлів, проте в них замалий запас міцності для тривалого безперервного польоту. Як мінімум, їм потрібні регулярні профілактичні зупинки, що зводять нанівець весь виграш у швидкохідності. Зате надважкі кораблі лінійного класу, чия швидкісна межа наразі не превищує половини світлового року на годину, теоретично здатні дістатися центра Галактики — щоправда, на це їм знадобиться близько семи років. (До слова, кілька таких спроб мали місце, та поки всі вони були безуспішні: чотири дослідницькі кораблі повернули назад, не подолавши й половини шляху, а решта експедицій зникли безвісти.)

Незаперечними лідерами за співвідношенням „швидкохідність — далекобійність“ є корвети крейсерського типу на зразок „Оріона“ та інших кораблів нашої бригади. При швидкості півтора світлові роки на годину вони здатні провести в безперервному польоті до вісімнадцяти місяців без капітального техобслуговування і навіть без профілактичних зупинок; головне, щоб вистачило харчових припасів на борту та інших ресурсів системи життєзабезпечення.

На подолання тисячі з гаком світлових років нам знадобилося трохи більше місяця. Спочатку кораблі бригади зібралися в обумовленому місці зустрічі за чверть парсека від кінцевої мети подорожі (різниця між першим з прибулих і останнім склала близько двох діб), потім один за одним здійснили короткий перехід до перевалочної бази.

Утім, назва „база“ в даному разі була чисто умовною. Значно більше згодився б термін „пункт“, оскільки це була лише ділянка в міжзоряному просторі з точно вказаними галактичними координатами, де ми мали отримати нові кораблі.