Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Тим часом зі мною по окремому каналу зв’язався капітан Ольсен. Його очі сяяли гордістю вчителя за свого учня.
— Відмінна робота, колего! Прийміть мої вітання. Ви блискуче провели операцію з перехвату.
— Кожен на моєму місці… — почав був я, проте Ольсен урвав мене:
— Це неістотно. На вашому місці опинилися ви — і годі. За словами командувача, ви блискавично зорієнтувались у ситуації й виявили ініціативу.
Звичайно, я не став говорити, що мої дії видавалися блискавичними лише в порівнянні з загальмованістю адмірала Сантьяго. А ще я вирішив, що в своєму рапорті, не відступивши ні на крок від фактів, спробую максимально пом’якшити ситуацію. Хоча навряд це допоможе адміралові. Навіть якщо капітан флагмана вчинить так само, залишаються ще офіцери зв’язку з обох кораблів. Вони у своїх звітах для служби безпеки нічого не прикрасять…
— До речі, колего, — продовжував Ольсен. — Ви таки мали рацію щодо лейтенанта-командора Гарсії.
— Він уже зізнався?
— Гм. У певному сенсі. Безпосередньо перед стартом адмірал повідомив мені про ваші підозри і наказав про всяк випадок взяти Гарсію під варту. А він учинив запеклий опір, навіть поранив одного з піхотинців, намагаючись дістатися до шлюпок. Не знаю, що він збирався робити далі, куди втікати, але результат наявний — своєю поведінкою він викрив себе з головою. Поза будь-яким сумнівом, він той самий шпигун.
— От покидьок! — сказав я від душі. — Тож-бо він так вислужувався, щоб отримати це завдання… Ви вже зірвали з нього погони?
— На жаль, я позбавлений такого задоволення. Це прерогатива суду офіцерської честі.
Завершивши розмову з Ольсеном, я підвівся з крісла, збираючись, як це заведено, подякувати присутнім на містку за роботу. Але вони випередили мене й дружно заплескали в долоні.
— Шкіпе, — промовив лейтенант-командор Купер. — Вітаємо з вашою першою місією на посаді капітана. Так тримати!
— Дякую, — відповів я; особливо мені влестило, що Купер назвав мене „шкіпом“: саме так, скорочено і трохи фамільярно, пілоти „Оріона“ частенько зверталися до Ольсена. — Сподіваюсь, я не наробив багато помилок?
— Все було за вищим розрядом, сер, — запевнила мене Девіс. — Майже як у капітана Ольсена. Ви помилились один-єдиний раз.
— Коли?
Усіх випередила рудоволоса Прайс. Вона з усмішкою пояснила:
— Коли забули сповістити екіпаж про старт корабля.
Розділ п’ятий Криза
1
Коли на порозі дому тебе кидаються обіймати відразу троє жінок, це, звісно, приємно. Хоча й відчуваєш себе безпорадним звірятком, якого роздирає зграя голодних вовків. Точніше, вовчиць.
Яна перша відпустила мене й сказала:
— Ну, годі, годі, дівчата. Вгамуйтеся. А то овдовієте ще до весілля.
Я обмінявся з Елі й Ліною кількома палкими поцілунками, після чого ми вчотирьох пройшли до вітальні. Я опустився на диван, Ліна примостилася зліва, поклавши біляву голівку мені на плече, а Елі сіла праворуч і взяла мене за руку. Яна влаштувалась у кріслі навпроти.
— Мабуть, ти голодний? — запитала вона. — Щось принести?
— Ні, дякую, я повечеряв у шатлі, — відповів я. — Зараз мені потрібні лише ви — мої кохані дівчата і моя люба сестричка. Я за вами дуже скучав!
Яна всміхнулася:
— Особливо, за цими двома німфочками обабіч тебе. Ти справжній бабій, братику. Інші чоловіки ніяк не можуть обрати між блондинками та брюнетками, а ти вирішив цю дилему з елегантною прямолінійністю — взяв собі й ту, й іншу.
— Авжеж, — з серйозною міною підтвердив я. І запитливо подивився на Елі: — Сподіваюсь, ви добре поводилися без мене?
— Не сумнівайся, — відповіла вона. — Ми були порядними дівчатами, наліво не гуляли.
— Це точно, — кивнула Яна. — Ні наліво, ні направо не гуляли. Лише у вузькому родинному колі.
Ми розсміялися.
— До речі, маю гарну новину, — озвалася Ліна.
— Яку?
— Поки тебе не було, я склала всі іспити на диплом медсестри.
— Молодця, Ліночко! — Я поцілував її в лоба. — Вітаю.
— Твій батько сказав, що я можу служити на твоєму кораблі. У військовому флоті Ютланда немає дурної заборони на близькі стосунки між членами екіпажу. До того ж, тепер я буду мічманом.
— Це просто чудово! — Я повернувся до Елі: — А ти, сонечко? Що вирішила?
Вона зам’ялася.
— Ну, в принципі… в принципі, я готова. Якщо ти обрав Ютланд, то мені більше ніде подітися. Мій дім там, де ти.