Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Та, зрештою, це неістотно. Перевалочна база чи пункт — головне, що там нас уже чекала флотилія з тридцяти семи суден. З них тридцять шість були нові військові кораблі — чотирнадцять корветів, одинадцять фрегатів, по п’ять есмінців та крейсерів і один лінкор. Останнім, тридцять сьомим судном, був пасажирський лайнер, на якому посередники, що доправили сюди кораблі, мали повернутися назад.
Процедура передачі була відпрацьована роками. Адмірал Сантьяго, наказавши нам зберігати радіомовчання, зв’язався з командиром флотилії й передав пароль. Невдовзі від лайнера відчалили шлюпки й попрямували до інших кораблів, щоб зняти з них екіпажі.
Перевезення на лайнер всіх людей зайняло понад три години. Нарешті ми отримали повідомлення, що кораблі вільні, і тоді до справи взялися космічні піхотинці в супроводі групи інженерів. Перші обшукували нові кораблі на предмет виявлення можливих диверсантів, вибухових пристроїв та інших подібних речей, а другі перевіряли функціонування всіх бортових систем.
Весь цей час ми перебували у стані повної бойової готовності. Лайнер мусив залишатися на місці до завершення всієї операції, а нашому „Оріону“ було доручено тримати його під прицілом. На той випадок, якщо нам приготували пастку, він став би першою ціллю для удару, і всі люди на лайнері були попереджені про це заздалегідь, ще коли їх наймали на роботу. Разом зі щедрою винагородою, це служило додатковою гарантією їхньої лояльності.
„Оріон“ перебував у безпосередній близькості від лайнера, лише в двох десятках кілометрів. Наші артилеристи — мічман Картрайт і ворент-офіцер Мерфі — сиділи за пультами керування бортовим озброєнням і напружено вдивлялися в свою потенційну ціль. Їх нітрохи не надихала перспектива одним залпом знищити понад дві тисячі людей, проте вони були готові виконати наказ, якщо станеться зрада.
Капітан „Ольсен“ стежив не лише за лайнером, а й за перебігом інспекції кораблів. Під кінець другої години він вдоволено промовив:
— Ну от, взялися до мого. — Він збільшив зображення бортового телескопа і звернувся до мене: — Справжній красень, хіба ні?
— Авжеж, — погодився я, оцінивши грубувату вишуканість форм важкого крейсера, корабля першого класу. — А як він називається?
— „Чорний ворон“. Але це тимчасове ім’я, яке дали йому посередники. А постійне маю обрати я. Правда, ще нічого вдалого не придумав.
— Назвіть його „Меган“, — запропонував я.
— Гм… Власне, у нас не заведено давати військовим кораблям жіночі імена.
— А ви зробіть виняток. Буду вам дуже вдячний.
Ольсен запитливо подивився на мене, а вже наступної секунди в його погляді промайнуло розуміння. Нарешті він згадав, як звали мою матір.
— Гаразд. Хай буде крейсер „Меган“. — Він трохи помовчав. — Для мене це велика честь, колего. Не через вашого батька, ні, просто… просто приємно, що ви довірили мені пам’ять про дорогу для вас людину.
Я ні на мить не засумнівався в його щирості. За час подорожі ми з Ольсеном чудово порозумілися і навіть, попри різницю у віці, стали добрими друзями. Так склалося, що він виявився моїм останнім наставником. Весь цей місяць він навчав мене найскладнішому мистецтву в нашій професії — вмінню бути командиром. Поза сумнівом, про це його попросив мій батько, проте Ольсен займався моєю підготовкою охоче, з натхненням, зовсім не зі службового обов’язку, а — хоч як це пишномовно звучить — за велінням серця. Як і кожен справжній капітан, він відчував внутрішню потребу передавати свій досвід молодшому поколінню. Втім, він і сам був аж ніяк не старий, сорок років — самий розквіт для командного офіцера, а я став першим випускником його капітанської школи. Вже з однієї цієї причини я зайняв у його житті та кар’єрі особливе місце. Певен, що він поставився б до роботи зі мною з такою ж відповідальністю, навіть якби я не був сином адмірала Шнайдера…
Огляд кораблів не виявив жодних сюрпризів, і адмірал Сантьяго наказав розпочати посадку екіпажів. А пасажирський лайнер продовжував залишатися на місці під прицілом гармат „Оріона“ — вже на той випадок, якщо посередники привели за собою ворожі сили, що переховуються десь віддалік, в очікуванні слушної нагоди. А найзручніший для зовнішньої атаки момент настав саме зараз — коли відбувалося масове перевезення людей на вразливих, беззахисних шлюпках.
Ольсен ввімкнув систему внутрішнього сповіщення і віддав своє останнє розпорядження в статусі командира „Оріона“ — назвав шлюзи, біля яких мали зібратися екіпажі трьох нових кораблів для подальшої посадки в шлюпки. Потім повернувся до мене і, відповідно до статуту, відсалютував.