Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Навігатор Девіс, що постійно проводила моніторинг треку, повідомила:
— Розрахункова відстань до цілі — 1840 астроодиниць. Швидкість зближення — 3206 вузлів. Орієнтовний час до контакту — чотири хвилини сорок секунд.
Швидко оцінивши ситуацію, я наказав:
— Продовжувати політ у попередньому режимі до зближення на двісті астрономічних одиниць. Потім почати уповільнення і зрівняти щвидкості за десять одиниць від цілі.
Через п’ять хвилин ми майже в достотному розумінні цього слова сіли на хвіст лайнерові. Нас розділяло лише десять астроодиниць — справжній мізер для надсвітлових швидкостей. Ми йшли на півступеня глибже, ніж лайнер, і якби він зненацька зупинився, переключивши рушій у холостий режим, ми просто пролетіли б під ним.
— Артилерійна група, — промовив я. — Приготуватися до торпедного залпу.
— Група готова, капітане! — відрапортував мічман Картрайт.
Він мав незворушний вигляд, хоча я підозрював, що це давалося йому дуже важко. А от його молодший напарник, ворент-офіцер Мерфі, помітно зблід, і його можна було зрозуміти. Одна справа, стріляти під час навчань по умовних мішенях, а зовсім інша — атакувати корабель з екіпажем.
— Торпеду на старт, — наказав я. — Дальність ураження — сім астроодиниць. Напрям — прямо по курсу.
Мерфі полегшено зітхнув. А Картрайт схвально кивнув. Те, що я вказав дальність ураження меншу, ніж відстань до лайнера, і не розпорядився підняти „Оріон“ до глибини трека, означало, що перший постріл буде попереджувальним.
— Торпеда на старті, сер!
— Запуск!
— Є запуск!
Обладнана крихітними вакуумними емітерами, здатними протриматися в інсайді лише десяток-другий секунд, торпеда стрімко помчала вперед.
— Ну, — тихо промовив Купер, — зараз побачимо, що вийде.
Зовнішні детектори „Оріона“ зареєстрували короткочасний, але різкий енергетичний сплеск. Те ж саме мали виявити й прилади на лайнері. Якщо там на містку знаходяться не цілковиті ідіоти, вони миттю здогадаються, в чому річ і зрозуміють натяк — негайно спливайте або будете знищені. Якщо лайнер таки спробує втекти, то тим самим його команда візме на себе всю повноту відповідальності і за зраду, і за життя двох з гаком тисяч пасажирів. Тоді моє сумління буде чистим — у тій мірі, в якій це взагалі можливо…
Як і варто було чекати, вибухова хвиля відчутно пошкодила трек — але не настільки, щоб ми втратили слід. „Оріон“ і далі висів на хвості в лайнера, який продовжував іти своїм курсом.
Хвилини за три Прайс не витримала:
— Вони що там, поснули всі? Чи не втямили?… Може, треба повторити?
Девіс негайно осадила її:
— Та зажди, от нетерпляча! Дай їх капітанові зібратися з думками. Він бо ж людина, а не машина… Ага, ось! Трек відхиляється, вони спливають!
Без найменшого зволікання ми стали підніматися слідом і виринули на поверхню вакууму за сім десятків кілометрів від лайнера. Лейтенант Вінтерс доповів, що нас викликають на зв’язок.
Я наказав з’єднатися, і через кілька секунд на екрані виникло смагляве обличчя чоловіка середнього віку, який назвався капітаном Рахімом. Якщо він і здивувався, що військовим кораблем командує такий молодий офіцер, як я, то нічим не виказав цього, а відразу ж став вимагати пояснень про причини нашої недружньої поведінки.
Я дохідливо пояснив йому, що на борту лайнера перебуває щонайменше один шпигун, якому стало відомо, для кого призначалися доправлені ними кораблі.
— Це погано, — спохмурнів капітан Рахім.
— Це вкрай погано, — сказав я. — Ми не можемо допустити розголошення таємниці.
— Судячи з ваших дій, — зауважив капітан лайнера, — ви не збираєтеся поховати вашу таємницю разом з нашим кораблем.
— Ми воліли б уникнути таких радикальних заходів. Поки ваше судно просто затримано. Проте майте на увазі: за найменшої спроби втекти ми відкриємо вогонь на враження. Особисто для мене це буде трагедією — але я виконаю свій обов’язок.
— Розумію. А що далі?
— Боюсь, капітане, що вам, вашій команді і всім пасажирам на певний час доведеться скористатися гостинністю однієї дуже милої планети. Не знаю, на який термін, це вирішувати не мені.
На щастя, від ведення подальших перемовин мене звільнила поява решти наших кораблів разом з флагманом. Я передав контроль над ситуацією адміралові Сантьяго, який без зайвих церемоній став обговорювати з капітаном Рахімом умови здачі лайнера. Втім, це була чиста формальність, бо до корабля вже летіли шлюпки з космічними піхотинцями.