Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
І враз (бувають же такі чудеса!) за спиною в Гельди — скажений скрегіт гальм. Вона рвучко повертається і… мало не сліпне. Просто в лице їй б'є фарами машина.
— Гельдо! Це ви, Гельдо? — кричить з відкритих дверцят знайомий голос.
Фари гаснуть, але Гельді здається, що світло підносить її на своїх крилах і кидає в просторінь неба. Гельда чує голос інженера Ріхтера. Це ж він стоїть біля машини і з радістю дивиться на неї. Кинутися б до нього, пригорнутися до його дужих грудей і прошепотіти оте гаряче, таємниче слово, яке кривавим клубком запеклося в її серці. Любий! Але чому він стоїть? Чому не радіє з цієї зустрічі?
Ось він підходить, кладе їй руку на плече, струшує легенько, немов хоче розбудити од сну, повертає до себе її скам'яніле обличчя, довго дивиться на неї. Посміхається.
— Я впізнав ваше волосся, Гельдо, — каже він лагідним голосом.
їй стає млосно. До краю, до неможливості напружується кожна клітина, кожен нерв, вона ловить його слова, вириває їх з його вуст, витлумачує по своєму. Він упізнав її волосся! Серед ночі впізнав! Нащо тут розмови, пояснення, коли й без них усе ясно. Ясно, що він не байдужий до неї, ясно, що його очі блукали по нічних закамарках, прагнучи й чекаючи її…
— Я теж довго чекала…
Ах, дурні, непотрібні слова, зовсім інше вона хотіла сказати. Що саме? Байдуже що. Хай він посадовить її коло себе, повезе в порожнечу вулиць, і тоді вона розповість йому все-все: про грізний присуд трибуналу, про свій відчай, про свою ревність до отієї далекої, Ґанки… Їй трохи холодно, але це нічого. Зараз буде тепло, затишно в його розкішному авто. Зараз усе відкриється для неї, усе віддасться їй.
Ось Ріхтер вже взявся за дверцята, якось загадково посміхнувся. Потім повертається до Гельди.
— Не можна отак блукати нічними вулицями.
— Не можна, — озивається Гельда, потроху набуваючи певності і навіть почуваючи себе здатною до кокетування. — Головним конструкторам великих кораблів теж не можна отак їздити допізна по місту. Чи, може, пан інженер наодинці з самим собою накреслює деталі «Левіафана»?
— Наодинці? — не розуміє дівчину Ріхтер. І враз усе осягнув, безтурботно зареготав, і полетіли в прірву всі Гельдині сподіванки. — Я не сам, дівчинко. Радий, що ви прилучитесь до нашої компанії. Тільки прошу бути великодушною до свого брата.
На Гельду стріляють з мороку кабіни винуваті оченята Віллі. І бачить вона ще чиїсь очі — звісно ж, палкі, вродливі очі красуні під пишною зачіскою. Мила компанія! Радість за Віллі змішується в її серці з тоскним болем розчарування.
Мотор фуркоче, нетерпеливиться. Ріхтер вже сів за кермо, скоса позирає на Гельду. Чом вона стоїть наче вкопана?
— Ну ж, Гельдо?..
Ах, ось як, її просто підібрали на вулиці, мов паршиве кошеня. Гаразд, вона сяде, слухняно скориться цьому брутальному, холодному наказові. Але ніколи в житті вона не забуде образи. І той чорнявий чуб над високим лобом, і міцні руки на кермі, і знайомий, рідний голос вона викреслить назавжди з свого серця.
— Спасибі, пане інженер, я сідаю.
Гельда вмощується біля Віллі, з люттю шарпає до себе дверцята. Досить церемоній, досить сентиментів. Тепер вона поведе наступ за всіма вимогами ордену. Там, де зневажено кохання, починається помста й боротьба.
ГАЗОВА ЛИХОМАНКА ПАНА ПРЕЗИДЕНТА
Зайшовши до своєї квартири, Ріхтер стягує плащ, падає на канапу і довго бездумно дивиться в стелю. Здавалося б, все лишилося там, за дверима: і Росана, і нічна мандрівка по місту, і дивна зустріч з Гельдою. А отже ніяк не вгамується серце, все рветься, все тріпочеться, прагне простору.