Над планетою — «Левіафан»

— Я певен, вони виконають твою волю, — ствердив і собі Крейський. — Ось зараз… стривай…

Раптом на екрані відеотелефону з'явився вусатий літній чоловік, старший штурман корабля. Біля нього темніла худорлява постать Блютнагеля.

— Прошу уточнення курсу, — сказав вусач.

— Товаришу Ріхтер! Група пілотажу просить вказати точний курс! — сяйнув зубами Блютнагель, і Ріхтер побачив, як злегка опромінилося усмішкою й лице літнього штурмана.

— Курс один — норд-норд! До самого полюса!

Старший штурман схилив голову. Екран згас. Вимкнувши відеотелефон, Ріхтер підійшов до ілюмінатора, де стояли його друзі.

— Земля, — глянув униз.

— Наша земля, — прошепотів Зіберт. Вийняв носовичок і почав старанно витирати змучені безсонням очі. — Я навіть не попрощався з старою. Не спить зараз. Мені здається, я бачу наше вікно. Онде — вогник за третім мостом.

Ріхтер, примружившись, глянув у далечінь.

— Я завжди мріяв про таке вікно.

В цю мить загуділи одразу всі телефони. Крейський зраділо підштовхнув Ріхтера до комендорського крісла.

— Іди! Тебе кличуть люди. — І, нахилившись над ним, гаряче зашепотів: — Скажи їм, що скоро зійде сонце і що колись ми знову повернемося на батьківщину. Нас жде багато справ, які треба зробити власними руками.