Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
Стривай, друже. А Густав? Там теж, здається, і слава, і влада, і гроші. І теж дорога у вищий світ. Боже, ну й приперли ж тебе до стіни! Чого доброго, ти ще розірвешся навпіл. Густав, звичайно, — негідник, виродок. І його Фрайвуд — стопроцентний наці. З ними й за один стіл незручно сідати. Дай їм папери Браузе — за півроку матимуть свій «флегматизований водень», розгорнуть будівництво, а там дивись — створять повітряну армаду, і тоді вже ніщо їх не спинить… Жорстокі й бездушні маніяки!..
В кімнаті було душно. Ріхтер штовхнув пальцем кватирку. Отак і його життя, заперте, затиснене в чорній пустці власного спокою. Аж доки скажений вихор подій не вривається в ту пустку. Як тоді, з газом… На тій клятій товарній станції…
Йому знову пригадалась залюднена площа, дикі, озвірілі обличчя асберівських хуліганів, принишклі постаті чиновників з контори… Згадався вихор машин, синіх спецівок…
Хто їх привів? Невже маленький Віллі? Ріхтер кинувся до Крейського, що скочив з приступки, стиснув його в обіймах. «Бруно, милий!..» — «Пробачте, пане головний конструктор, що ми порушили вашу самотність», — вколов його Крейський. «Що це за люди?» — «Ваші друзі, пане головний конструктор». — «Спасибі, Бруно!» Крейський озирнувся навкруги, побачив маленького Віллі і рудочубого Блютнагеля. «Скажи їм спасибі, дорогий Пауль. Твоє щастя, що тебе і твій корабель люблять дітлахи. Доведеться тобі першу команду набирати з молоді».
І враз по якійсь дивній асоціації Ріхтер згадав російського хлопця, що згорів в літаку. Як його звали? Володя… Друг Ґанки Крижанич…. Добре, відчайдушне серце! Кинувся в саме пекло, щоб врятувати чужу дитину… І цей Блютнагель чимось схожий на Володю. Завзятий, милий, симпатичний. Треба буде придивитися до нього.
Якось Крейський розповів Ріхтерові про цього рудочубого Ганса дивну річ. Одного разу хлопець наткнувся в трюмному відсіці «Левіафана» на льотчика Штосгауера.
— Що вам тут треба? — напосівся на нього Ганс.
— О, пане пролетар! — саркастично вклонився йому Штосгауер, всією своєю поведінкою виявляючи до Блютнагеля цілковиту зневагу. — Знайомлюся з результатами вашої праці. Попередня, так би мовити, експертиза.
— Стороннім ходити тут невільно, — нахмурився Ганс. Він не хотів бути грубим, бо знав, що Штосгауер може йому міцно насолити.
— Ви вважаєте мене стороннім? — набундючився Штосгауер.
— Так, пане.
— Те ж саме я можу сказати про вас.
— Навряд, пане… ми будуємо цей корабель…
— Ха-ха! Наївне пролетарське уявлення про справедливість! — їдко розреготався Штосгауер. — Може, у вас і акції є? Це модно тепер! Співдружність капіталу й труда… — Він враз перейшов на серйозний тон. — Так ось що, друже. Раджу вам бути дещо скромнішим у ствердженні власної особи. Корабель належить Німеччині, в першу чергу її достойним представникам, а не тим, хто мріє про інтернаціональне братерство народів! І за кермо «Левіафана» сяде перший той, хто вміє літати, а не закручувать гайки.
Гансові одразу ж згадався міський стадіон, чорний Штосгауерів шолом з білим хрестом, і, почуваючи, як давня ганьба знову заливає йому краскою щоки, він промовив загрозливим тоном:
— Більше вам не вдасться мене одурити, пане авіатор. Це не міський стадіон і не авторегбі. Тут б'ються за всіма правилами честі. Побачимо, хто перший сяде за кермо.
Відтак Ганс зовсім втратив спокій. Записався до якогось приватного аероклубу, почав вивчати тонкощі вищого пілотажу. І десь за місяць інструктор, враховуючи особливі здібності й наполегливість хлопця, взяв його з собою в пробний політ.
То була радість для всього цеху. Їхній «рудочубий» піднявся в повітря. Принаймні власноручно взявся за кермо машини.
Ще місяць — і Гансові було дозволено спробувати перший самостійний політ над рідним містом. Хлопець став серйозний і неквапливий, а при зустрічі з Штосгауером — навіть зверхньо-поблажливий. Він почував себе володарем неба і, звичайно ж, — володарем наймогутнішого корабля в світі — «Левіафана»…
Ріхтер притискується головою до холодної шибки, голова ніяк не прочахне. Думки насуваються, плутаються, туманіють… І він ще міг вагатися! Потягнуло до розкошів… Чого варті ці розкоші, якщо йому доведеться розлучитися з своїми друзями? Штовхнути їх у прірву злиднів воєнних лихоліть, мороку!..
Треба лягти в постіл, прогнати всі химери, забутися в солодкій знемозі. Бодай уві сні. Бодай у примарному, царстві самотності й тиші.
… Десь унизу чути обережні кроки. Грюкнули двері «Може, то Гельда повернулася додому?»