Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
Але Росана підводиться, рівна, владна, несхитна, з матово-смаглявим обличчям, на якому завмерла посмішка зневаги.
— Пробачте, пане Кірхенбом. Я поважаю вас особисто, але в цьому домі, разом з цим… чоловіком, який посмів образити мою батьківщину й мене особисто, я не можу залишитися. — Ніздрі її чутливого носа дрібно тремтять, смертельна блідість залляла її матово-смагляве лице. Прекрасні, пройняті бурею гніву очі оглядають зал, спиняються на непорушному обличчі Ріхтера. — Прошу вас, Пауль, проведіть мене вниз. Сподіваюся, це не викличе гніву пана Кірхенбома.
Музика реве на повну силу, в шаленому вихорі звуків люди стоять наче мертві. Які там танці! Кірхенбом, тамуючи в собі гордість, бере Росану за кінчики пальців і підводить до Ріхтера.
— Ми доручаємо вам, пане інженер, супроводити нашу дорогу гостю до самого готелю. — Він з усіх сил напружується, щоб вдати веселого й безтурботного. — Вважайте, Росано, що вас супроводить весь мій дім. І в першу чергу — я. Прощайте, дорога Росано Подестра!
Яскраво освітлена вілла лишилась позаду. Присадкувате авто стоїть, мов вірний пес, уткнувшися носом в залізну огорожу.
— Ось і мій фрегат, Росано, — каже Ріхтер, відкриваючи дверцята. — Якщо маєте бажання, прошу за кермо.
— Ведіть самі, — відповіла здавленим голосом Росана й знеможено впала на сидіння.
Ріхтер нахилив і собі голову, щоб сісти до керма, як раптом від темної огорожі до нього підійшов Віллі. Він тремтів усім тілом, навіть в темряві видно було, як посиніло його худеньке, змарніле лице. З-під кепчини визирало пасмо білявого волосся.
— Ти що тут робиш?
— Я… я… з самого вечора жду вас, пане інженер.
— Сідай в машину. Швидко!
Мотор зафуркотів на малих обертах. В кабіні затишно тепло. Ріхтер чує, як Віллі здригається, як лунко вистукують його зуби. Він повернувся до нього, поляскав по коліні, спитав, що трапилося. Невже не можна було зачекати вдома?
— Ні, не можна, ось візьміть, — хлопець простягнув через сидіння конверт. — Вам лист.
— З Москви?
— З Москви, пане інженер, — відрапортував Віллі, припавши грудьми до переднього сидіння.
Ріхтер взяв листа і простягнув його Росані. Він не міг, не хотів мати від неї таємниць. Голос його став теплим і схвильованим.
— Це від Крижанич.
Росана взяла конверт, піднесла його в темряві до очей, ніби намагаючись прозирнути крізь папір і побачити там образ дівчини, яку вона колись щиро, віддано полюбила. Зелені вогники на шкалі приладів тьмяно освітлювали їй руки, мотор фуркотів вдоволено, рівно, ніби звірятко, приголублене рукою господаря.
Раптом Росана озирнулася на осяяні вікна вілли і мимоволі притиснула лист до грудей.
— Поїхали, Паоло!
Проминувши вокзальну площу, вони виїхали до набережної. З мороку виринув старовинний, поцяцькований зеленими й червоними вогниками міст.
— Станьте тут, — сказала Росана.
Залишили в машині промерзлого, напівсонного Віллі і вийшли до масивної балюстради. Ріка дрімала у кам'яному ложі, монотонно плюскаючи масною водою.
«На острові Чад стоять зараз душні дощові ночі», — подумав Ріхтер, згадавши блакитне озеро, гойдливі пальми на берегах, одиноку пірогу серед врунистих хвиль.
Десь за містом гримнув вибух, спалахнула заграва над заводським районом, і Ріхтер мимоволі уявив собі монтажну площадку, темний корпус «Левіафана», крани, що завмерли, мов нічні сторожі, готові залізними руками боронити до останку своє дітище.
— Я навмисне заїхала до вас, — озвалася Росана, дивлячись в мерехтливі води річки. — Батько просив розпитати, чому так затягується будівництво корабля. На минулій сесії Аеросиндикату йшла мова про санкції за зрив узгоджених термінів.
— Вам багато чого невідомо, — зітхнув Ріхтер.
— Ні, ми все знаємо. Асберівські витівки, чи не так?
— До того ж примхи нашого шефа. — Ріхтер згадав останню розмову з Кірхенбомом, яка мало не скінчилася сваркою. Нахмурився. — Старий втратив спокій, йому мало прибутків, мало капіталів. Він запалився ідеєю взяти все в свої руки.
— Без росіян?
— Так, сам-один. Вірить у свої сили до смішного! І, головне, я йому заважаю. Не до кінця щирий, приховую деякі секрети…
— Секрет доктора Браузе?
— Так, цілий скандал! — іронічно промовив Ріхтер. — Мене звинувачують у тому, що я обікрав націю, тягнуся тільки за радянським газом.
— А насправді, Паоло? — прискіпливо глянула Росана в лице інженерові.