Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
Нащо йому простір, нащо крила? Підрізане воно, немічне, знівечене. Він — одинак, самотній геній, проклятий долею, засуджений на вічні сумніви. Фауст! Нікчемний Фауст двадцятого століття. Ех, немає тут Ганки, немає Крейського. Їм просто і легко. Розклали життя на барви й відтінки. Виліпили з нього високий ідеал справедливості і живуть-поживають згідно з тим ідеалом. Оце, мовляв, добро, а оце кривда. Так слід робити, а так не варто.
Поясніть же йому, Ріхтерові, витлумачте, намалюйте оту ясну картину дійсності. Хай і він затямить собі, де треба йти прямо, а де звертати вбік, згинатися, ухилятися від ударів. Він геть заплутався в круговерті подій, збитий з пантелику, знічений і безсилий.
Неспокій охоплює душу Ріхтера. Ось він підвівся з канапи, підійшов до вікна, втупився непорушним поглядом у холодне безлюддя нічної вулиці. Там глухо і німо. Там тиша взулася в чорні панчохи і блукає між домами, гасячи останні вогники, нагадуючи людям про короткочасність їхнього сну.
Тільки до його, Ріхтерового, вікна не наважується підійти. Бо скільки б не домагалася свого, все одно його серце надто збентежене, надто переповнене тривогами дня, щоб віддатися теплим обіймам спочинку.
Знову була гостра розмова з старим президентом фірми. Той ніби глузд втратив. Ніби якась лихоманка причепилася до нього. Вимагав одвертості і… секрету. Тільки секрету. Тільки формули доктора Браузе.
— Вона у вас, я знаю, — хрипів, тупо дивлячись Ріхтерові в лице.
— У мене немає формули, пане президент, — сказав йому Ріхтер. Сказав спокійно, твердо. Бо ж дійсно не мав ні формули газу, ні остаточних рішень.
Але старий не відставав, не хотів вгамуватися. Перейшов до ділового, батьківського тону. Потираючи захололі, подагрично скарлючені руки, повів мову про те, що він щиро дивується з поведінки свого інженера. Яка йому користь від приховування таємниці? Росіяни її все одно знають. Наука рано чи пізно здійснить відкриття «флегматизації». Так нащо ж грабувати себе? Нащо?
— Пане президент, — запально заговорив Ріхтер. — Не розумію вашого тяжіння до тієї клятої формули. Що вам від неї? Ми будуємо корабель, який дасть вам в тисячу разів більше зиску й честі, ніж сотні формул. Російський газ і є бажана формула.
— Мені набридли ваші балачки! — скипів Кірхенбом. — Російський, російський!.. Доки ми будемо рівнятися на російські винаходи? В космосі — все російське! На полюсі — російське. На дні океанів — російське… Я хочу, щоб моя фірма випускала німецькі дирижаблі.
— Але ж… контракт з синдикатом зобов'язує нас до спілкування.
— А я не хочу спілкування! Чуєте? Не хочу, та й годі.
Ріхтерові тільки тепер ніби проблиснуло в свідомості. Он воно що!..
— Пробачте, наскільки я розумію, пане президент, ви хотіли б узяти спорудження корабля в свої руки, — вигукнув роблено веселим тоном Ріхтер.
— Ну… так. Принаймні у майбутньому.
— Значить, цей корабель ми збудуємо спільно, а наступні — виключно німецькими силами?
— Безперечно, пане Ріхтер.
— Тоді справа розв'язується сама собою, — ніби торжествуючи, промовив Ріхтер. — Доки ми приступимо до закладки нового «Левіафана», росіяни розсекретять свій винахід.
Кірхенбомові урвався терпець. Схопившися з крісла, він «швидко заходив по кімнаті.
— Не знаю, чи ви справді наївна людина, чи ведете якусь підступну гру. Я не хочу ждати. Я мушу виграти час. Якщо у вас є якісь папери Браузе, віддайте їх мені… Гарантую вам абсолютну таємність… Через півроку я матиму свій газ і тоді поведу широкий наступ. Ви станете компаньйоном. Нащо нам росіяни? Всі оті балачки про співробітництво, солідарність, мир?.. Ми завоюємо Аеросиндикат, цю велетенську банківську фірму з її необмеженими можливостями. Наші кораблі — наша влада! Ви уявляєте? Вирішальний вплив у правлінні ВАС! Ми не тільки будемо поставляти кораблі, ми візьмемо в свої руки всі комунікації, всі повітряні траси світу. Пане Ріхтер, вдумайтесь, що нас чекає!
Той в'яло хитнув головою.
— Я розумію. Але, на жаль…
— Знову впираєтесь!.. — Кірхенбом шарпнув до себе крісло, упав на нього. — І все ж таки я вам не вірю. Ви щось приховуєте від нас.
— Дозвольте мені йти, пане президент? — підвівся Ріхтер.
— Ідіть, ідіть! І запам'ятайте: вас чекає не тільки рука вашого шефа, а й шлях до світової слави. Я не втрачаю надії, пане Ріхтер. Ми ще порозуміємось з вами!
Зараз, у своїй маленькій квартирі, Ріхтер особливо гостро відчув привабливість Кірхенбомової пропозиції. Йому навіть захотілося помріяти. А й справді непогана штука! Він — компаньйон президента фірми, ділова людина світового масштабу, він — будує нові заводи… Він…