Війна і мир 1-2

— Егеж, не дурний був цей австрійський князь, що тут замок збудував. Гарне місце. Чому ж ви не їсте, панове? — казав Несвицький.

— Красно дякую, князю, — відповів один з офіцерів, з задоволенням розмовляючи з таким важним штабним чиновником. — Чудове місце. Ми повз самий парк проходили, двох оленів бачили, і будинок який чудесний!

— Подивіться, князю, — сказав другий, якому дуже хотілося взяти ще пиріжка, та совісно було, і який тому вдавав, що він оглядає місцевість, — подивіться-но, вже забрались туди наші піхотні. Он там, на лужку, за селом, троє тягнуть щось. Вони проберуть цей палац, — сказав він з очевидним схваленням.

— Авжеж, авжеж, — сказав Несвицький. — Ні, а чого б я бажав, — додав він, прожовуючи пиріжок у своєму красивому вологому роті, — то це он туди забратися.

Він показав на монастир з вежами, що бовванів на горі. Він усміхнувся, очі в нього звузились і засвітилися.

— Адже хороше б, панове!

Офіцери засміялися.

— Хоч би полякати цих черничок. Італійки, кажуть, є молоденькі. Далебі, п'ять років життя віддав би!

— Їм же й нудно, — сміючись, сказав офіцер, який був сміливішим.

Тимчасом почтовий офіцер, стоячи спереду, показував щось генералові; генерал дивився в підзорну трубку.

— Ну, так і є, так і є, — сердито сказав генерал, опускаючи трубку від очей і знизуючи плечима, — так і є, битимуть по переправі. І чого вони там баряться?

На тому боці неозброєним оком видно було ворога і його батарею, з якої показався молочно-білий димок. Слідом за димком пролунав далекий постріл, і видно було, як наші війська заспішили на переправу.

Несвицький крекнув, підвівся і, усміхаючись, підійшов до генерала.

— Чи не бажаєте перекусити, ваше превосходительство? — промовив він.

— Негаразд діло, — сказав генерал, не відповідаючи йому, — забарились наші.

— Чи не поїхати, ваше превосходительство? — сказав Несвицький.

— Так, поїдьте, будь ласка, — сказав генерал, повторюючи те, що вже раз докладно було наказано, — і скажіть гусарам, щоб вони останніми перейшли й запалили міст, як я наказував, та щоб горючі матеріали на мосту ще оглянути.

— Дуже добре, — відповів Несвицький.

Він гукнув козака з конем, наказав забрати сумочку та фляжку і легко перекинув своє важке тіло на сідло.

— Далебі, заїду до черничок, — сказав він до офіцерів, що з усмішкою дивились на нього, і поїхав в'юнкою стежкою з гори.

— Ну-бо, куди донесе, капітане, трахніть-но! — сказав генерал, звертаючись до артилериста. — Забавтеся з нудьги.

— Обслуга, до гармат! — скомандував офіцер, і через хвилину весело вибігли від вогнищ артилеристи й зарядили.