Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
— Та що, — сказав він Денисову, — не дійде справа до бою. От побачиш, назад підемо.
— Дідько їх знає, що роблять! — пробурмотів Денисов. — А! Ростов! — крикнув він до юнкера, помітивши його веселе обличчя. — Ну, дочекався.
І він усміхнувся схвально, очевидно радіючи з юнкера. Ростов почував себе цілковито щасливим. У цей час начальник з'явився на мосту. Денисов помчав до нього.
— Ваше превосходительство! дозвольте атакувати! я їх відкину.
— Які тут атаки, — сказав начальник скучливим голосом, скривлюючись, як від набридливої мухи. — І чого ви тут стоїте? Бачите, фланкери відступають. Ведіть назад ескадрон.
Ескадрон перейшов міст і вийшов з-під пострілів, не втративши жодної людини. Слідом за ним перейшов і другий ескадрон, який був у цепу, і останні козаки очистили той бік.
Два ескадрони павлоградців, перейшовши міст, один за одним пішли назад на гору. Полковий командир Карл Богданович Шуберт під'їхав до ескадрону Денисова і їхав ступою недалеко від Ростова, не звертаючи на нього ніякої уваги, хоч після недавньої сутички за Теляніна вони тепер бачилися вперше. Ростов, почуваючи себе у строю під владою людини, перед якою він тепер вважав себе винним, не зводив очей з атлетичної спини, білявої потилиці та червоної шиї полкового командира. Ростову то здавалося, що Богданич лише прикидається неуважним і що вся мета його тепер полягає в тому, щоб випробувати юнкерову хоробрість, і він випростувався і весело оглядався; то йому здавалося, що Богданич навмисне їде близько, щоб показати Ростову свою хоробрість. То йому думалося, що його ворог тепер нарочито пошле ескадрон в одчайдушну атаку, щоб покарати його, Ростова. То думалось, що після атаки він підійде до нього і великодушно простягне йому, пораненому, руку примирення.
Знайома павлоградцям, з високопіднятими плечима, постать Жеркова (він нещодавно вибув з їхнього полку) під'їхала до полкового командира. Жерков, після вигнання його з головного штабу, не залишився в полку, кажучи, що він не дурень устрою лямку тягти, коли він при штабі, нічого не роблячи, одержить нагород більше, і зумів улаштуватися ординарцем до князя Багратіона. Він приїхав до свого колишнього начальника з наказом від начальника ар'єргарду.
— Полковнику, — сказав він із своєю понурою серйозністю, звертаючись до ворога Ростова й оглядаючи товаришів, — наказано зупинитися, міст запалити.
— Хто наказано? — похмуро спитав полковник.
— Я вже й не знаю, полковнику, хто наказано, — серйозно відповів корнет, — а тільки мені князь наказав: «їдь і скажи полковникові, щоб гусари вернулися скоріше і щоб запалили міст».
Слідом за Жерковим до гусарського полковника під'їхав почтовий офіцер з тим самим наказом. Слідом за почтовим офіцером, на козацькому коні, який насилу ніс його галопом, під'їхав товстий Несвицький.
— Як же, полковнику, — кричав він ще на їзді, — я вам казав міст запалити, а тепер хтось перебрехав; там усі божеволіють, нічого не розбереш.
Полковник неквапливо зупинив полк і звернувся до Несвицького:
— Ви мені казали про горючі речовини, — промовив він, — а про те, щоб запалювати, ви мені нічого не казали.
— Та як же, батечку, — заговорив, зупинившись, Несвицький, скидаючи кашкета й розправляючи пухлою рукою мокре від поту волосся, — як же не казав, щоб міст запалити, коли горючі речовини поклали?
— Я вам не «батечко», пане штаб-офіцер, а ви мені не навали, щоб міст запалювайт! Я служба знаю, і мені у звичка наказ точно виконувайт. Ви сказали, міст запалят, а хто запалят, я святим духом не можу знайт…
— Ну, от завжди так, — махнувши рукою, сказав Несвицький. — Ти як тут? — звернувся він до Жеркова.
— Та з тим самим. Однак, ти відсирів, давай я тебе викручу.
— Ви сказали, пане штаб-офіцер… — говорив далі полковник ображеним тоном.
— Полковнику, — перебив почтовий офіцер, — треба поспішати, а то ворог підтягне гармати на картечний постріл.
Полковник мовчки подивився на почтового офіцера, на товстого штаб-офіцера, на Жеркова й насупився.
— Я буду міст запалювайт, — промовив він урочистим тоном, неначе казав цим, що, незважаючи на всі чинені йому неприємності, він усе ж зробить те, що треба.
Ударивши своїми довгими мускулистими ногами коня, ніби той був у всьому винен, полковник виїхав уперед і другому ескадронові, тому самому, в якому служив Ростов під командою Денисова, скомандував вернутися назад до мосту.