Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Участь українців Канади та США у війні

Окремо варто зупинитися на ролі в Другій світовій війні українців Північної Америки. Канада вступила в глобальний конфлікт однією з перших. Як британський домініон, вона виконала свої зобов’язання перед Короною й оголосила війну Німеччині 10 вересня 1939 р. У найважчі часи протистояння гітлерівській експансії в 1940 р. британці були готові продовжувати опір із території Канади в разі, якби їхні острови окупував Третій Рейх.

Українська діаспора в Канаді в 1940-х рр. налічувала приблизно 400 000 — 450 000 осіб. У цей час політичне життя української громади вже було доволі насиченим: між собою конкурували націоналісти, комуністи, гетьманці та інші течії. До війни в Канаді встигли побувати провідник ОУН Є. Коновалець і син гетьмана Д. Скоропадський. Обоє зуміли згуртувати навколо себе прихильників.

Урядові кола Канади ставилися із застереженням до організацій, які проголошували своєю метою боротьбу за незалежність України. Українських націоналістів з Українського національного об’єднання (УНО), яке очолював В. Коссар, підозрювали в германофільстві. Деяких українців, звинувачених у нелояльності, навіть ув’язнили в трудових таборах.

Практично від самого початку війни українські організації в Європі розглядали Канаду як майданчик для формування національних збройних сил. Окрім уже згадуваного меморандуму Д. Скоропадського, схожі плани мали також діячі УНС у Франції. О. Бойків та Л. Гузар зустрічалися в 1940 р. із послом Канади в Парижі Ж. Ваньє. Вони просили прийняти українців із Франції до лав канадської армії. У відповідь посол застеріг українців, що фінансові можливості Канади не дозволяють їй утримувати велику армію, однак пообіцяв передати меморандум в Оттаву.

Досить сильними в Канаді були українські комуністи, об’єднані в Українську канадську асоціацію. Непоправної шкоди їхньому авторитету завдав період радянсько-німецького співробітництва в 1939—1941 рр., коли канадські комуністи були змушені відкинути антифашистську риторику й, на противагу загальнонаціональному патріотичному піднесенню, виступати з позицій пацифізму. Інші українські організації підтримали рішучість канадського уряду зробити внесок у перемогу антигітлерівської коаліції. 7 листопада 1940 р. делегати низки організацій, зокрема Братства українців-католиків, Союзу гетьманців-державників, Союзу українців-самостійників та УНО, зібралися у Вінніпезі й заснували Комітет українців Канади (КУК) — головний координаційний орган діаспори з правом представляти її інтереси перед урядом Канади. Багаторічним головою КУК став В. Кушнір.

Протягом війни через лави канадських збройних сил пройшло понад 40 000 українців — приблизно десята частина від загальної кількості національної громади. Вони воювали як на європейському, так і на тихоокеанському театрі бойових дій. У грудні 1941 р. багато канадських українців опинилися серед оборонців Гонконгу. У серпні 1942 р. українці були серед учасників Дьєпської операції — морського десантування на узбережжя Франції. Ця операція завершилася провалом — загибеллю та німецьким полоном більшості десантників.

Під час Другої світової війни розпочинав військову службу Й. Романів — згодом перший канадський українець, який отримав генеральське звання. 1940 року він пішов добровольцем до Канадських королівських військово-повітряних сил. Спочатку Й. Романів виконував завдання в Англії та над водами Атлантики. Пізніше брав участь у бойових діях в Індії, Бірмі та Китаї.

Значний контингент канадських військ під час війни перебував на Британських островах. З метою згуртувати канадських українців у Великій Британії 7 січня 1943 р. група ентузіастів на чолі з капітаном військово-повітряних сил Канади Б. Панчуком заснувала Союз українських канадських вояків (СУКВ). Завдяки фінансовій підтримці КУК клуб отримав у розпорядження цілий будинок у Лондоні. СУКВ став місцем зустрічей та культурних заходів для вояків-українців. У стінах клубу в різний час побували тисячі відвідувачів. До СУКВ належали, зокрема, згадувані раніше Д. Скоропадський та С. Давидович. Вправними господинями будинку СУКВ були українські дівчата, що служили в Канадському жіночому армійському корпусі: А. Чернявська, О. Козіцька, А. Храплива та ін. Канадські українці навіть мали своїх капеланів: православного С. Савчука та греко-католицького М. Горошка.

Окрім організації дозвілля й культурницької роботи серед вояків, КУК неодноразово порушував перед урядом Канади політичні питання. Як зазначає С. Фроляк, невдовзі після заснування СУКВ КУК виступив із пропозицією організувати в складі канадської армії український полк на кшталт уже наявних Торонтського шотландського полку та Ірландського полку Канади. Командування відхилило запит, аргументуючи тим, що приклад українців можуть наслідувати інші національні громади Канади, і тоді армія розвалиться. 30 березня 1943 р. КУК надіслав уряду меморандум про необхідність відновлення в повоєнний час самостійної української держави. Схожі звернення неодноразово робили й надалі.