Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Спершу визначили: всі наступні засідання повинні починатися о 7-й годині вечора. Друге питання — порядок ухвалення рішень на цих зібраннях. Рішення (найпевніше, за відсутності Зарубіна) ухвалили таке: «кворум для засідання опреділяється так: всі генеральні секретарі, які присутні в місті і виконують свої обов’язки, без трьох. Але кворум не може бути нижчим 5»[190].

Це відкривало для головуючого на засіданнях (а ним був, нагадаю, голова ГС) необмежені можливості для будь-яких маніпуляцій — за такого формулювання йому було достатньо контролювати всього 2 голоси, щоб мати можливість провести будь-яке рішення, адже вони ухвалювалися простою більшістю від числа присутніх.

Відверто маніпулятивними стали й засідання Малої ради, яка перетворилася, якщо сказати прямо, на такий собі компліментарний «міжсобойчик» між лідерами українських та єврейських націонал-соціалістичних партій, — представники російських та польських партій ці збори попросту ігнорували. Яскраве тому підтвердження — протоколи засідань МР. Наприклад, 5 вересня його учасники серед іншого з’ясували, що новонароджений «уряд» не має жодного уявлення, що робити далі.

Відсутність фахових знань та компетенцій компенсували ультрареволюційними гаслами та вимогами. 9 вересня взялися до розгляду питання про участь своїх представників у роботі так званої Всеросійської демократичної наради, відкриття якої 14 вересня ініціювали Всеросійські ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Офіційно проголошена мета — «створення сильної революційної влади, здатної об’єднати всю революційну Росію для відсічі зовнішнім ворогам та для придушення всяких замахів на завойовану свободу». Мала рада радісно відгукнулася на запрошення, ухваливши направити до Петрограда своїх представників. Імена та кількість цих діячів (обраних, до слова, вісімна­дцятьма голосами — тобто менш ніж половиною голосів — проти одинадцяти лише за 5 хвилин) жодного значення не мають, адже на засіданні було «прийнято пропозицію надати делегатам Української Центральної Ради імперативного мандату». Голосувати ці «представники» мали за програму з 13 пунктів, під якою обидвома руками підписалися би Ленін, Троцький та інші вожді більшовицької партії, а також їхні німецькі, італійські, румунські, угорські та інші колеги й однодумці типу Адольфа Гітлера, Беніто Муссоліні, Корнеліу Кодряну etc.