Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Офіційна позиція загальноросійського уряду була сформульована ним в таких тезах:

— «новий лад в Росії уже оповіщено республіканським. Установчі збори, безсумнівно, підтвердять це»;

— Київ є столицею фактично автономної України;

— «правительство іде назустріч тій праці, що веде не тільки до автономії, а і до федерації»;

— «до чистих форм федеративності в Росії ми ще не скоро дійдемо»;

— «автономія країв і народів Росії буде виявлятися в різних формах: від крайового земського самоуправління до широкої національно-територіальної автономії»[199].

Друга смислова частина з’їзду — виступи «делегатів». Важливо відзначити: представники російських та польських політичних партій принципово проігнорували вікопомний «З’їзд народів».

З «Матеріалів» також цілком ясно випливає, що його «делегати» представляли не «народи», а в кращому разі лише деякі націонал-соціалістичні партії, а також міфічні, напівміфічні і просто нікому невідомі станові організації.

Взагалі їхні погляди на проблему державного реформування постімперської Росії були такими:

Російські організації

ПСР: «національний рух не завше буває демократичним та револю­ційним»;

Трудова народно-соціалістична партія: за «федерацію і широку автономію країв та народів».

Єврейські організації

Сіоністи: «нарешті» мають «бути здійснені ідеали справедливості і волі»;

Об’єднана єврейська соціалістична партія: за «персонально-національну автономію»;

«Поалей-Ціон»: «національні права народів, котрі ніде не жиють в більшості (як, наприклад, євреї), повинні забезпечуватись державою через основні закони держави».

Українські організації

Петлюра, голова Українського генерального військового комітету: «всі ми, — українці, татари, грузини і всі інші народи, — народи державні, є хазяї Росії і всі повинні нею правити»;

М. Грушевський, голова УЦР: «Ми визнаємо за народами необмежене право на самоозначення аж до відокремлення і сформування власної держави <...> під тією тільки умовою, що ця одержана незалежність не була засобом для панування і використовування народностей, які опиняться в меншості в цій новій державі».

Польські організації

Польська партія соціалістична: «природним завершенням прагнення народу до волі є утворення незалежної національної держави»; ППС «є виразницею цілковитої самостійності Польщі».

Грузинські організації

Націонал-демократична партія: «потрібна міцна організація і об’єд­нання національностей».

Латиські організації

«Росія стане на справедливий шлях», коли «будуть забезпечені наці­о­нальні права».

Литовські організації

«Литва мусить бути самостійною державою».

Кримсько-татарські організації

Кримсько-татарська учительська спілка: «Треба народам самим шукати собі дороги».

Забайкальські буряти

«при об’єднанні всіх бувших недержавних народів Росії <...> вони зможуть упорядкувати державу так, як самі захотять».

Козачі організації

Південно-Західний фронт: «козаки зорганізувались і об’єднались для того, щоби боронити свої козачі вольності та права»;

Донські козаки: «будемо боронити федерацію»;

Рада козачих військ: «нас, козаків, може задовольнити тільки демократична республіка на основах широкої федерації».