Грушевський, Скоропадський, Петлюра

«Звернення» та «Декларація» Генерального секретаріату — програма громадянської війни

Ключовий документ, ухвалений усе ще регіональним представництвом Тимчасового уряду, — «Звернення Генерального секретаріату до українського народу», — виданий «офіціально» 27 вересня, потребує детального розгляду.

Насамперед треба зауважити, що сама його назва, а також ужите в нім звернення «Народе України!» цілком безглузді.

По-перше, як було з’ясовано не нами і не тепер, станом на 1917 р. ні­якого «українського народу» в природі не існувало. По-друге, сфера компетенції Генсекретаріату сягала 5 губерній Південно-Західного краю, визнаних Тимчасовим урядом «Україною» в серпні 1917 р. Отже, в цьому сенсі «український народ», якщо він і існував, то виключно в межах цих губерній. По-третє, таке звернення постулювало претензії Генсекретаріату на представництво і «українців»-громадян Австро-Угорщини, які, властиво, не мог­ли би ознайомитися з документом бодай через обставини воєнного часу.

Другий постулат звернення: «Волею і словом революційного парламенту твого, Української Центральної Ради, в тісній згоді з правительством революційного всеросійського народу ти обрав і поставив нас, Генеральний секретаріат, на чолі власті, сказавши нам творити нове і вільне життя у нашім краю», — а також твердження, що він є «вищим органом влади України»[204], теж наскрізь брехливі.

Це так тому, що:

а) УЦР ніколи не була парламентом, тим більше «революційним»,

б) УЦР постійно створювала та нарощувала рівень напруженості у стосунках із законним центральним урядом,

в) ніякого «всеросійського народу» ніколи не існувало,

г) уся легітимність Генерального секретаріату походила виключно і тільки з відомої «Інструкції Тимчасового уряду»,

ґ) кабінет Винниченка був тільки розпорядчим органом петроградського уряду на території Волинської, Київської, Полтавської, Подільської і частини Чернігівської губерній,

д) саме Тимчасовий уряд після 1 вересня 1917 р. залишався єдиним «вищим органом влади» в Росії, в т. ч. у визнаній ним же «Україні» у складі перерахованих 4, 5 губерній — аж до скликання Всеросійських Установчих зборів.

До крайньої межі ідеологічні постулати цього брехливого, деструктивного, самовбивчого для українських та єврейських націонал-соціалістів, фатального для мільйонів мешканців дев’яти губерній Південно-Західного краю, а також, згодом, для руського населення Буковини та Східної Галичини політичного курсу були доведені в «Декларації Генерального секретаріату України». Дозволимо собі декілька розлогих цитат (на жаль, без них не обійтися) з тексту, озвученого Винниченком особисто на засіданні Малої ради 29 вересня. Отож:

— «Генеральний секретаріат утворений волею демократії в Україні. <...> За всю діяльність відповідає перед цим своїм революційним демократичним парламентом» — Центральною Радою;

— «основи будучого ладу України, після умови з Временним правительством 3 липня, має виробити Українська Центральна Рада в виді автономного статуту України, цим займеться спеціальна комісія Центральної Ради»;