Майдан. (Р)Еволюція духу

Мені тепер пригадується перший президент Чехословаччини Томаш Масарик. Відомо, це був великий політик, стратег і так далі. І ось він свого часу втрутився в далеке, здавалося б, від президентських справ філологічне питання. Йдеться про так званий «Краледворський рукопис». На початку ХІХ століття, коли в Європі панувала мода на всіляку фольклорну старовину, двоє чеських патріотів — Лінда і Ганка — вирішили й собі склепати «давньочеську» ліро-епічну збірку — про якихось незнаних раніше королів, татарську навалу... Зрештою, тоді багато хто так робив, а декотрі, як-от Юрко Винничук у «Плачі над градом Кия», і в наші дні інколи в такий спосіб розважаються. Але одна справа — розважатися містифікаціями, а інша — серйозно видавати їх за пам’ятки рідної культури. Так-от, чехам дуже хотілося мати таку пам’ятку, тож вони багато років сприймали «Краледворський рукопис» за автентичний матеріал. Може, хтось і здогадувався, що це підробка, але вважав, що з патріотичних міркувань не гріх і збрехати. Натомість Масарик категорично виступив проти видавання бажаного за дійсне. Так, дуже добре було б мати подібний рукопис, який доводить, що ми давній великий народ і багато століть тому створювали шедеври. Але якщо такого рукопису нема, то його нема. Брехня має бути названа брехнею — і край, ось такий категоричний імператив. Мені особливо подобається аргументація Масарика. Він вважав, що не можна будувати ідентичність народу на підробці. І що брехати з патріотичних міркувань — ще гірше, ніж просто брехати. Бо коли ти брешеш заради особистої користі, ти дискредитуєш лише себе як брехуна. А якщо брешеш в ім’я патріотизму, то заразом дискредитуєш і патріотичну ідею. На щастя для чехів, переміг саме погляд Масарика. Може, тому вони й живуть сьогодні незрівнянно краще за нас...