Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Книга-калейдоскоп, в якій зібрані відверті й критичні погляди на Українську революцію 2013-14 рр., емоції без купюр і деталі, що залишились за кадром медіа. Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року. Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
І коли наступного дня ми їхали до Одеси, я вкотре переконався в тому, яка занедбана, пограбована, покинута й досі нікому не потрібна ця безмежна територія обабіч нашого шляху. Здавалося, ніби з усієї поверхні країни треба якнайбезжальніше зішкребти верхній шар завтовшки хоча б із півтора-два метри і щойно відтак, розрівнявши як слід новоутворене порожнє місце, розпочати невдячні роботи із закладання справжніх і правильних підвалин.
Дорогою холоднішало й сутеніло.
9. Одеса
В Одесі ж випав сніг. Привалене і трохи приголомшене колоніальне південне місто все одно чинило опір усіма своїми кущами, деревами, брамами і балконами. Сніг був проминальний, а Одеса, як здавалося, вічна.
За дві години до вистави ми скінчили останню репетицію й вийшли прогулятися. Море було десь тут. На Французькому бульварі ми повернули праворуч і збігли стрімкими сходами якогось парку просто на берег. Хотілося, поки цілком не стемніло, побачити, як на море падає сніг. Воно і справді здавалося чорним. Ми підійшли до нього впритул аж на краєчок пляжного хвилеріза.
Ще крок — і нас, ніби чорною хвилею, накрило б майбутнє.
04/2014
Олександр БОЙЧЕНКО
— літературний критик, перекладач, есеїст. Народився у 1970 році. У 1992 р. закінчив Чернівецький національний університет ім. Федьковича за спеціальністю «Російська мова та література». 1996 року в Інституті літератури ім. Шевченка АН України захистив кандидатську дисертацію на тему «Суд над Сократом у європейській літературі: функціонування традиційної структури». У 1995-2008 рр. викладав зарубіжну літературу й теорію літератури в alma mater. Від 2008-го у вільному плаванні. Разом із Ю. Андруховичем був співредактором Інтернет-часопису «Потяг76», який видавався і в паперовій версії. Переклав з польської роман Даніеля Одії «Тартак», кілька п’єс Міхала Вальчака, Малгожати Сікорської-Міщук, Павла Демірського, Міхала Задари, а також малу прозу Марека Гласка, Юзефа Гена, Анджея Стасюка, Ольги Токарчук etc. Лауреат премії «Книжка року» («Щось на кшталт шатокуа», 2003, художня есеїстика). Крім названої, автор книг есеїв: «Шатокуа плюс» (2004), «Аби книжка» (2011), «Мої серед чужих» (2012). Живе і працює в Чернівцях.
Суцільна загадка Революції
Майдан 2004 року я від самого початку переживав як свій Майдан, як особисту справу. І був я там не тому, що аж так фанатично підтримував Ющенка, а тому, що з першого погляду навіки зненавидів Януковича. Просто ідіосинкразія якась: щойно побачу цю харю або навіть прізвище почую — відразу одночасно хочу блювати і стріляти. Крім того, в 2004 році я був відносно молодим, у віці, коли якраз треба виходити на площі, протестувати, боротися за свободу. Щоправда, жодних коктейлів Молотова тоді у нас не було, як і, до речі, кривавого фіналу. У цьому, мабуть, і є головна відмінність Помаранчевої революції від Євромайдану.
Втім, Євромайдан — назва не зовсім адекватна. А придумати якусь кращу я не можу, бо нинішня революція є для мене суцільною загадкою. Коли в листопаді трохи людей вийшло на Майдан, я був за кордоном і, правду кажучи, не зовсім розумів, чого вони добиваються. Щоб урка Янукович послухав їх, щиро перейнявся європейськими цінностями і почав євроінтеграцію? Янукович знає одну, точніше, двоєдину цінність: влада й бабло. Так, якби цей упир зміг «розвести» Європу на гроші, та ще й забезпечив би собі європейську підтримку на майбутніх виборах, то він би, може, підписав Вільнюську угоду. Повторюю: заради бабла і влади, а не заради абсолютно незнаних йому цінностей. І саме тому я не хотів, щоб він ту угоду підписував, а отже, входив в історію України як євроінтегратор і залишався на другий президентський термін. Коротше кажучи, цього разу я до Києва не збирався. Але потім стався перший розгін Майдану, жорстоке й безглузде побиття мирних людей — ну і довелося їхати.
І власне той розгін є для мене першою загадкою. От я намагаюся поставити себе на місце Януковича. Хоч би який він був олігофрен, але мусив розуміти, що найлегший спосіб зберегти владу — це просто ігнорувати невеликі протести. Нечисленна група людей, на вимоги якої влада не звертає уваги, рано чи пізно втомиться і розійдеться. Янукович зробив навпаки — і викликав гнів мільйонів. Аж так не розумів психологію народу, яким керував?
