Балтазар прибуває в понеділок

— Чи можна вас запитати, чому ви так поводились?

— Тому, що всі секретарки щиро чи маючи якийсь інтерес звичайно закохуються в своїх начальників. Мені огидні такі ускладнення. Тому для мене Нора Солкану існувала лише відтоді, коли я заходив у кабінет, вітаючись із нею, і припиняла своє існування, зовсім припиняла, коли я йшов на обід.

— Отже, ви ніяк не можете нам допомогти вияснити причину її самогубства?

— Не хочу бути в ваших очах ні диваком, ні зарозумілим, але мені дивно: відколи це самогубства з любовних причин стали предметом розгляду державної ради безпеки?

Поставивши питання, Октав Стратилат почав роздивлятись свої руки, між іншим, дуже гарні.

— Звідки вам відомо, що Нора Солкану покінчила життя самогубством з цієї причини?

— Не знаю, але допускаю. Зрештою, яка інша причина могла довести до самогубства таку примітивну людину, як вона?

— Товаришу інженер, Нора Солкану померла не з тієї причини.

— Це підозра, товаришу майор, чи певність?

— Ні, ще не певність. Але, якщо хочете знати, майже певність.

— В такому разі, відділ кадрів став би вам у пригоді більше, між я. Мені її рекомендували як перевірену особу, якій можна повністю довіряти. Інакше не могло й бути. Адже все, що надходить сюди і виходить звідси, е таємне і суворо таємне.

— Товаришу інженер, дуже важливо, чи не помітили ви останніми днями в неї якоїсь зміни? Чи не була вона замислена, байдужа, стурбована?

— Ні, товаришу майор, не помітив.

— Остання робота, яку вона друкувала, була таємна чи суворо таємна?

— Суворо таємна.

— І коли це було?

— Вчора. Учора, близько полудня. Бо її не було на роботі цілий ранок, хоч я й попередив її напередодні, що маю для неї термінову роботу.

— А чим мотивувала вона спізнення?

— Нічим.

— І ви не спитали в неї?

— Я вважав, що для спізнення в неї була важлива причина, бо взагалі вона дуже працьовита.

— Як би це було добре, коли б ви знали цю надзвичайно важливу причину. Жаль, що ви нічого в неї не спитали.

— Якщо ви запідозрюєте її в чомусь, то невже гадаєте, що вона сказала б правду?

Зауваження інженера не було позбавлене логіки.

— Ви маєте рацію. Перейдімо до іншого. Коли вона вчора запізнилася на роботу, чи ви не помітили в ній якоїсь зміни?

— Тепер, коли ви мене про це запитуєте, я ніби пригадую, що вона була трохи іншою, ніж звичайно.

— В якому розумінні іншою?

— Ніби трохи розгублена…

— Розгублена? — здивувався Дуку. — Ви так гадаєте?

— Вона таке справила на мене враження.

— Розгублена!.. Розгублена!.. А що вона друкувала? Чи це не мало відношення до нового типу танка?

Інженер дуже здивувався, що Дуку знав про винахід.