Балтазар прибуває в понеділок

— Чому?

— Тому, що я майже певен, що коли ви дізнаєтесь про неї, то будете незадоволені.

— Можливо. Однак…

— Хочете дізнатися?

— Хочу.

— Тут ціла історія… Тобто все здаватиметься казкою. Одного дня мені подзвонили. Фактично дзвінок був адресований не до мене. Якась невідома шукала якогось Нелу.

— Ви сказали Нелу? — спитав Богдан, щоб бути певним, бо згадав, що Нелу називався й той, якого, за словами Пенделяну, шукала телефоном та, що видавала себе за Ірину Сіміонеску.

— Так, Нелу. Чого ви про це питаєте?

— Просто так… Погано розчув. Продовжуйте…

— Коли я відповів, що я не Нелу, воїна дуже вибачалась, що турбує мене. Це трапилось пізно вночі. Повинен вам признатися, інакше ви багато чого не зрозумієте, що вперше за своє життя я відчув потребу поговорити з тою незнайомою. Я чув, що дехто користується телефоном, щоб влаштовувати побачення з жінками певного гатунку. Повірте, навіть тоді, коли я хотів продовжувати оту телефонну розмову, я не думав про побачення. Простісінько я намагався продовжити бесіду з невідомою, бо її голос мене схвилював. За свого життя я не чув такого голосу.

— Якого голосу?

— Не можу його описати. Голос… Голос… Ніяк не знаходжу слова.

— Може… чарівний голос?

— Вірно, — зрадів Бакалу, — саме так. Як це ви догадалися? Невже ви її теж знаєте?

— Ні!

— Тоді у вас виключна Інтуїція, пане. Ви-ключ-на.

— Перебільшуєте. Просто випадково вгадав. Продовжуйте, будь ласка.

— Я хотів, щоб вона не клала трубку, щоб послухати її голос. Я був, пане, просто зачарований її чарівним голосом. Повинен вам признатися, голоси людей мають для мене особливу принаду. Один час я займався складанням психологічних карток на людей згідно їхніх голосів. У мене було вже складено до двох тисяч карток. На основі цих карток я прийшов до висновку, що голоси, хоч і дуже різноманітні, можна поділити на чотирнадцять груп. Кожна група складає те, що в психології розуміється під поняттям темпераменту. Та мені здається, що я ухилився від предмету нашої розмови.

— До деякої міри ухилилися, пане Бакалу, — погодився Богдан.

— У зв’язку з цим питанням хочу лише сказати, що надалі я відмовився від складання карток та їхньої класифікації. Це здалося мені нецікавим, хоч я й далі захоплювався голосами. До речі, мені б хотілося керувати інститутом фонології. В тому інституті найчутливішими і найдосконалішими апаратами можна було б реєструвати і аналізувати людські голоси. А на основі цього аналізу можна було б вибирати і професію.

— Чи не хочете ви сказати, що здібності людей можна визначити за їхніми голосами? — спитав Богдан, який був певен, що Бакалу, користуючись методом введення вигаданої тільки що версії в середину іншої версії, намагається містифікувати його.

— Звичайно, фонологія могла б стати точнішою наукою, ніж психологія, пане. Прошу мені вірити.