Балтазар прибуває в понеділок

— Не просіть, бо ви мене майже переконали, — сказав йому комплімент Богдан. — То що ж трапилося з невідомою, яка вам дзвонила?

— Ага! Ота невідома з чарівним голосом, як ви правильно сказали. Я був просто зачарований її голосом. Так зачарований, що міг зробити усе, що б. вона не попросила, аби тільки її чути. Я їй сказав: «Панночко, панійко, хто б ви не були, але я вас благаю, не кладіть трубки. Якщо вам нецікаво зі мною говорити, то візьміть книгу і прочитайте мені її трохи. Я хочу лише одного— чути ваш голос. Прошу вас, дуже вас прошу». Вона спочатку сміялася, а потім заплакала й сказала, що їй жаль, та вона не може виконати мого прохання: зараз вона повинна знайти того Нелу, бо тільки він може врятувати її від великої небезпеки. «Обіцяю вам, — додала вона, — якщо ви дасте мені номер вашого телефону, то я цими днями подзвоню вам». Я дав їй помер, хоч був певний, що вона ніколи не подзвонить. Та помилився. Вона подзвонила тієї ж ночі. Тобто перед ранком.

— Що вона хотіла від вас? — спитав Богдан.

Бакалу здивовано глянув на нього.

— Чому ви гадаєте, що ніби вона щось хотіла?

— Хіба нічого не хотіла?

— Та ці. До деякої міри хотіла. Але як ви про це дізналися? Невже ви її знаєте?

— На жаль, не знаю.

— Чому на жаль?

— Бо жінка з чарівним голосом заслуговує на те, щоб її знати.

— Ви маєте рацію.

— Що ж вона у вас просила?

— Вона почала з того, що вибачилася за турботу в такий час. Я відповів, що щасливий почути її голос. «Я така нещасна і така самотня, що відчувала потребу поговорити з вами, хоч ми не знаємо одне одного. Судячи з вашого голосу, ви, здається, хороша людина». Я, звичайно, хотів довідатися, що трапилося, від чого вона така нещасна. Вона відповіла, що не може мені сказати по телефону, але вона в смертельній небезпеці, бо Нелу, єдиний, хто міг би їй якось допомогти, відмовляється це зробити. Тоді Я спитав її, чи не зміг би я їй зробити ту послугу, від якої відмовився з боягузтва чи з іншої причини її друг. Схвильованим, дуже схвильованим голосом вона мене спитала: «Якби ж то ви змогли?». «Скажіть, і я вам доведу, що зможу», — відповів я, переконаний, що жінка з таким голосом заслуговує на будь- яку жертву. «Пане, ви навіть не розумієте, наскільки то було б для вас небезпечно», — додала вона. Я їй відповів, що якою великою не була б для мене небезпека, я ладен піти на неї. «Добре, пане, але ж ви мене навіть не знаєте», — заперечила вона. Дійсно, я її не знав, та я чув її голос, і того мені було досить.