Балтазар прибуває в понеділок
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Йосип Фельдштейн
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Балтазар прибуває в понеділок». Краткое содержание книги:
— Невже так важко зрозуміти, пане Корбяну? А що відбулося після вистави?
— Після вистави Нора прикинулася, що в неї хороший настрій, хоч її очі говорили про інше. Вона попросила мене повести її до бару. Це було вперше, що ми туди пішли. Повинен вам сказати, що коли ми йшли звідти, Нора була дуже напідпитку. Я вперше бачив її в такому стані.
— Ви намагалися дізнатися про причину?
— А так! Та хоча вона була смертельно п'яна, я нічого не зумів вичавити з неї. Навпаки, коли трохи пізніше я заговорив про її колегу з чарівним голосом, то цей хміль ніби хтось рукою зняв.
— А в наступні дні ви про це не говорили?
— Бачу, що ви її не знали. Товаришу майор, в наступні дні Нора робила все, щоб переконати мене, що нічого не трапилося, а я, знаючи її дуже добре, прикинувся, що їй вірю. Про себе я сподівався, що коли криза мине, вона мені все розповість сама. Лише тепер, коли її вже немає, я розумію, що помилявся. Однак, якщо б я наполягав, вона не сказала б. Знаєте, Нора була дуже свавільна людина. Я гадаю, що саме ця її якість мені найбільше подобалася. Останні дні вона знову була інша.
— Яка?
— Вона була… Ніби розгублена.
— Яка? — спитав Дуку, хоч він дуже добре чув.
— Розгублена, товаришу майор. Ніби їй було зовсім байдуже все, що відбувалося навколо неї. Коли я до неї звертався, вона вдавала, ніби слухає мене, І лише потім я зрозумів, що вона й гадки не мала, про що я говорив. Коли я її про щось питав, вона не могла мені відповісти, а якщо я наполягав, то чув: «Що ти мене питаєш, любий»? Я повторював питання, та й потім вона розуміла, лише добряче подумавши, така вона була розгублена.
Матей Корбяну замовк, облизав вуста, нібито бажаючи продовжувати, але не сказав нічого.
— Пане Корбяну, ви, мабуть, міркували про самогубство вашої нареченої?
— О, багато, товаришу майор. Міркував і продовжую міркувати. Особливо ночами я цілими годинами лише про це й думаю.
— І не дійшли ніякого висновку? Чого, на вашу гадку, вона покінчила самогубством?
— Не знаю.
— Однак, якісь припущення…
— До того, як я дізнався, що й ви цікавитеся, я гадав, що Нора вчинила так в момент душевної депресії, великої душевної депресії.
— А тепер, коли ви знаєте?
— Якщо вас цікавить її самогубство, то ви не вірите в її самогубство.
— А якщо не самогубство, то що могло трапитися, пане Корбяну?
— Убивство. Товаришу майор, ви, мабуть, гадаєте, що Нору вбили?
— Пане Корбяну, нам не дозволяється гадати, а лише знати. Ми ж не маємо жодного речового доказу, який дав би нам підставу твердити, що Нора Солкану вбита.
— Ні? А я, побачивши, що ви цікавитесь, допускав.
— І все ж таки дивно, що ви зробили такий висновок.
— Дивно? — повторив він, та не тому, що не розчув, а щоб затягти час.
— Так, дивно. Бо вбивствами цікавиться міліція. Отже' природно, що мені здалося дивним ваше припущення.
— Можливо, навіть недоречним? — підказав Корбяну.
— І чому ви подумали про вбивство? У вас є якась причина запідозрювати, що Нору вбито?
— Ніякої, товаришу майор. Я просто подумав, що коли вони цікавляться, то чи не було Нору вбито?
— Тоді я сформулюю питання інакше: ви досить добре знали вашу наречену, а як ви гадаєте, чи доречна наша зацікавленість її смертю.
— Товаришу майор, я не розумію вашого питання.
— Тоді я буду ще яснішим. Як думаєте, чи могла Нора Солкану бути в чомусь винною, що стосується безпеки нашої держави?
— Товаришу майор, я вам не можу сказати так чи ні. Не можу, тому що не знаю, чи ви почали запідозрювати Нору лише після самогубства чи ще раніше?
— Це не має ніякого відношення до питання, яке я перед вами поставив, пане Корбяну.
— Ні, має, товаришу майор. Якщо ви запідозрювали її після самогубства, то я дозволю собі звернути вашу увагу, що в такому разі могло статися, що Нора була жертвою…
— Як це так — жертвою?
— А так, що вона могла відмовитись проводити якусь діяльність, боячись, що ви, держбезпека, почнете нею цікавитися. У такому разі, хтось інший міг викинути її з вікна.
— Пане Корбяну, допускаючи, що її викинуто з вікна, як ви твердите, я запевняю, що це ні в якому разі не трапилося б через те, що ваша наречена відмовилася ВІД ЯКОЇСЬ ДІЯЛЬНОСТІ,
— Ви певні, товаришу майор?
— Так, я певен.
— Тоді… Тоді… Як мені не важко говорити, товаришу майор, але не виключено, що Нора провадила підривну діяльність.
— Тоді вам повинно бути легше твердити протилежне!