Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Ні! Я зовсім іще не заповнив Золотої анкети життя.
1932
Тихо і свіжо. Пливе над горами ніч у плащі з золотими зірками, тінь розіславши свою по землі, й місяць у неї горить на чолі.
Там, десь далеко, у срібнім інеї ніч ось така ж проплива над землею, тиха і свіжа, прозора, як спів... й місто під місяцем, повне огнів.
Місто, повите і тишею й снами, що димарями пробило блакить.
Там, біля парку, що марить верхами, сірий будинок край міста стоїть.
Темно у вікнах, і тільки в одному світло горить, мов чекає когось,
і у вікно те, в промінні тонкому серце струною моє простяглось.
Мріями й сумом повита кімната,
і, мов над озером квітка в гаю, біля дитини, що спить на канапі, ти нахилила голівку свою.
Плачеш?!. Чого ти? Не треба, он зорі, зорі, як очі, що снились давно... Слухай, як сумно у тиші прозорій стукає серце в холодне вікно.
Бачиш, воно біля шибки холоне, пташкою темною зоряний гість, слухає й жде, коли стукотом дзвонним серце твоє у вікно відповість.
1932
Осінні кольори і мрії.
Я йду. Народжується спів...
В алеях тоскно вітер віє, шумить і плаче між кущів.
На землю жовте і червоне з дерев летить і лине скрізь.
Я пригадав крізь скло віконне блакить очей в тумані сліз.
Ось так же, жовте та червоне з дерев летіло, мов крізь сон, біля станційного перону стояв військовий ешелон.
Співала сурма над рікою, шумів за муром жовтий сад, і ми прощалися з тобою під дальнє охкання гармат.
Вагони рушили поволі в важкому цоканні заліз,
і, повний розпачу і болю, твій крик протяв мене наскрізь.
1932
ХВИЛІ
Коливалися хвилі, мов рими,
Мов мільйони незнані облич.
Повна зір і любові, над Кримом Пролітала під місяцем ніч...
Я сидів (може, сон це?)... з тобою, Там, де хвиля прибоями б’є.
1 магнолії пахли весною,
Як волосся кохане твоє.
Як волосся розхристане, миле І як зір, що у нім океан...
Ми з тобою про щось говорили І слова ті були як туман.
Пестив щоки мені ніжний вітер,
Ми казали про місячний сніг...
Та слова не могли ті відбити Всю безодню бажань золотих.
1934
АЙСТРА
Я для тебе в зеленому мареві трав журну айстру сьогодні зірвав.
Над Ай-Петрі летів, як розливи ріки, тихий вересень, сонячний, любий...
Я зірвав цей цвіток, бо його пелюстки нагадали мені твої губи...
Я цілую його... Ллється в губи вогонь, з губ у серце моє, о Маріє,
з серця — в скроні мої й до нервових долонь, — і в огні тім щасливо я млію...
Ти на пляжі лежиш... Він увесь золотий.
Ти на ньому, як смугла лілея...
Я в задумі іду... Зір туманиться мій, я до тебе іду по алеї, де гуляли колись і графині, й князі, де пливли їх слова й поцілунки, — а тепер це усе ми одбили в грозі, ми — це хлопці й восторжені юнки...
Гей ти, щастя моє! Цвіте сонячний мій, айстру цю збережу я для тебе.
Ти на пляжі лежиш, він увесь золотий, а у тебе під віями небо, і у ньому два сонця — зіниці твої, за зіницями дум неповторні рої, — й задивились у їхні криниці зачаровані щастям зіниці мої, золоті українські зіниці...
Харакс, 1.ІХ.34 р.
Швидко грудень повіє крилатий, і простелиться сніг, наче дим.
Ще багато пісень непочатих у закоханім серці моїм.
Я закоханий в синь океанну, в свіжий дух, що пливе од ріллі, а ще дужче — у зорі рум’яні, рідні зорі моєї землі.
Кожний вечір огонь їх упертий б’є веселкою з тьмою в борні.
О, ніколи не може умерти той, хто вигадав зорі земні!
В кожнім зорі, у серці й над нами їх огонь, як пожежі вночі.
Зорі ці ми своїми руками засвітили, в майбутнє йдучи.
Хай же грудень повіє крилатий, заметелиться снігом, як дим, ще багато пісень непочатих у закоханім серці моїм.
1935
ЗИМА
За вікном зима,
За вікном огні.
І тебе нема, —
Й сумно так мені.
Що ти? З ким ти? Де? Ніжний квіте мій!
За вікном гуде Тільки вітер злий...
1936
ТИ МЕНІ НАГАДАЛА ТУРЧАНКУ
Кипариси, од ночі й до ранку, все шумлять і шумлять навкруги... Ти мені нагадала турчанку, що забула свої береги, що забула країну кохану через очі, як сон, золоті...
О, ніколи уже не відстану я від тебе в шумливім житті.
Ти ідеш, мов пливеш над землею, завойоване щастя в бою, і просвічує тіло зорею крізь одежу шовкову твою.
Синій вітер, метелики й квіти, співи птиць і цвітіння дерев, крізь росою забризкані віти
чути моря бурхливого рев, синій рев... Ми йдемо до прибою, що гуде над краями землі, і злилось моє серце з тобою, ніби море з блакиттю вдалі.
Харакс, 10.ІУ.37