Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
8 Пор.: "...хоч єднои матки, то інаки" [Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. -Київ, 1971. - С. 300]; "Одного батька, та неоднакові" [Номис, № 9222]; "Єдного тата мами, та не єдні діти" [Франко, № 9923].
9 У своєму перекладі Ціцеронового трактату «De senectute» Сковорода передає словом безтолковщина лат. insipientia - 'нерозумність, глупота'.
10 На берегах навпроти цього рядка написано: Дура.
*
Все лице морщиш, печалей всегда ты,
Се ли ты можеш жизнію назвати?
Тот суще живет, кто, весела зрака Будучи, свѣтлсо жизнь ведет без мрака.
А кто печален безпресганнсо тужит,
Того мертвого смерть протяжна душит86.
Щасливы, кой тщились еще в вѣк сгаринній
Взвесть ум виспр и примѣчать звѣздних бѣгов чины.
МоЖІІСі) вѣрить, что оны, всы земній здоры
Осгавя, взойшли сердцем в небешіи горы.
Не отвлекло сердец их угодіе плоты,
Ни воинскіи труда, ни штатскы заботы.
Ни вѣтренная слава, ни праздніи честы,
Ниже безмѣрних богатств приманчивы лесгы.
Придвинув пред сочы нам, здѣлали извѣстны
И подвергли под ум свой теченія звѣздны.
Так то должнсо во сходить на кругы прегорны,
Не так, как Исполины когдась богоборны3.
межи сарматами написал о Пречистой Богородицѣ вѣрши, в которых Богинею єи называет..." [Галятоесъкий І. Небо новоє. - Львів, 1665. - Арк. 52]. Сковорода не лише цитував Овідія, але й услід за ним розповідав у притчі «Убогій Жайворонок» легенду про діву Астраю (пор.: Метаморфози, І, 89-150), а також переклав декілька віршів з першої книги Овідієвих «Фастів». Про особливості цього перекладу див.: ЧижевськийД. До перекладів Сковороди// ЧижевськийД. Український літературний барок/ Підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. - Харків, 2003. - С. 173-175.
2 "З Овідієвих «Фастів»" (лат.). У своїй поемі Овідій описує давньоримські календарні свята (перше півріччя). Сковорода переклав 297-308 вірші першої книги «Фастів». В оригіналі ці рядки звучать так:
felices animae, quibus haec cognoscere primis inque domus superas scandere cura fuit! credibile est illos pariter vitiisque locisque altius humanis exeruisse caput, non Venus et vinum sublimia pectora fregit officiumque fori militiaeve labor; nec levis ambitio perfusaque gloria fuco
magnarumque fames sollicitavit opum. admovere oculis distantia sidera nostris aetheraque ingenio supposuere suo. sic petitur caelum: non ut ferat Ossan Olympus, summaque Peliacus sidera tangat apex.
Слід сказати, що ці вірші Овідія були дуже популярні в старій Україні. Наприклад, саме їх Феофан Прокопович цитує на початку другої книги свого курсу натурфілософії («Про небо») [див.: Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 319].
3 Ідеться про Титанів (гр. Тіхаѵес,) - дітей Урана та Геї, які повстали проти Зевса й були жорстоко за це покарані. Історія про Титанів була відома в українській літературі ще від часу появи перекладної хроніки Іоана Малали [див.: Чижевський Д. Антична література в старій Україні // Чижевський Д. Філософські твори: У 4 т. - Київ, 2005. - Т. 2. - С. 46].
to селянскїй милій, любій мой покою!
Всяких печалей лишеннїй. to исгочников шум, журчащих водою!
to лѣс темній прохлажденнїй! to шумящы кудры волосов древесних!
to на луках зелень красна! to самота Мати ради дум небесних!
to сумна тихость ужасна,
Где развѣ глас толко птичое дасг воле,
Да сопѣлка пастухова,
Как вигонит овцы в благовонне поле,
Или в дом пригонит знова. to мой столик малій, ни скуп, ни излишнїй, Стравмы селскимы набратїй!
Не тѣ, чтоб господскїй раздражнить вкус пишній, Кухар присмачил нанятїй,
Но что синам с батком, наспѣвшим з оранья, Сама варит мати в домѣ. to бібліотеко ты моя избранна!
to не многим книги чтомы! to каморка, толксо что одному вмѣсгна!
to сне волній и пріятній! to сгезя к блаженству певна и извѣсгна!
to путь всѣм мїрским не знатній!
Коль игцу одних вас, коль дух мой палает,
Враз все пренебрег другое.
Коль бѣжит до вас всяк, всяк вас почитает,
Над богатство все мїрское,
Кто водою духа грязь сомил сочесну И вкусил мудросгы истой.
Ты ж, мой друг, сподоблен воду пить небесну, Коей чужд сей мір не чисгой,
Тягнеш ли в один гуж2, или мучен злою Славы и богатсгва молью,
Лучше селских утѣх и мила покою
Чтеш дворских житій неволю?
to прошу тебе я гор аонских ради,
Кую ты видѣл с млада Гору,
Изволь an старика друга совѣт взяти,
Кой сам он взял, но не в пору.
Кто тебе an книжок и an волѣ манит,
86
Про життя як "протяжну смерть" говорив свого часу один із найулюбленіших авторів Сковороди Сенека (Моральні листи до Луцілія, СІ, 13): "Та хіба довго вмирати - це означає жити?" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 452].
Твір було написано, очевидно, наприкінці 1750-х - на початку 1760-х pp. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф. 86, № 24, арк. 84). Уперше надруковано в харківському виданні творів Сковороди 1894 р. Подаємо за автографом.
87
Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) (43 р. до н. е. - 18 р. н. е.) - великий римський поет, який втішався неабиякою славою в старій Україні. За часів бароко його часом розглядали навіть як "батька" української поезії. Тоді гадали, що його могила загубилася десь в українських степах [див.: ViminaA. Historia della guerre civili in Polonia. - Venetia, 1671. - P. 7-8], а сам він був першим, хто почав писати вірші "славенским діалектом". "Матій Стрійковскій, канонік Салонскій, дбй славенских хронограф достовѣрный, -зазначав, наприклад, Мелетій Смотрицький, - в четвертей своєя хронологіи книзѣ пишет Овідіа славнаго онаго латінскаго поету в сарматских народ заточеній бывша и языку их совершеннѣ навыкша, славенским діалектом за чистоє єго красноє и любопріємноє стіхи или вѣршѣ писавша" [Смотрицький М. Грамматіки славенския правилноє сінтагма. -Єв'є, 1619. - Арк. 1 (О просодіи стіхотворной, б. п.)]. Отож, елегії та послання Овідія ретельно вивчали в тогочасних навчальних закладах, зокрема, у Києво-Могилянській академії [див.: SydorenkoA. The Kievan Academy in the Seventeenth Century. - Ottawa, 1977. - P. 110] та Харківському колегіумі [див.: ЛебедевА. Харьковский коллегиум как просветительный центр Слободской Украины до учреждения в Харькове университета // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1885. - Кн. 4 (окт.-дек.). - С. 68], - його ж «Метаморфози» цитували навіть у збірниках див Пресвятої Богородиці [див.: Kalnofoyski А. ТЕратоиругц^а. - Kiiow, 1638. -S. 2, 8]. І попри те, що, скажімо, Іоаникій Галятовський зарахував Овідія до лав "єретиків" [див.: Galatowski I. Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym. - Czernihiw, 1681. -S. 283], він сприймає Овідієву поезію "сарматської" пори як "прообразне" засвідчення майбутньої євангельської правди: "Овѣдіуш вѣршописец, будучи поганином, на выгнаню