Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
2Фразуйкш съ нами вгъ узято з Книги пророка Ісаї 8:10.
3 Навпроти цього рядка дописано слово свят.
4 Парафраза Книги пророка Ісаї 8:10. Пор.: йкш съ нами впь.
5 Тут поезія уривається.
6 Сковорода має на думці духовну пісню: "Похвалімо, похвалімо Царя Христа, / Прибитого, прибитого до хреста! / За нас, за нас страсти претерпівший / І від вічних мук, від вічних мук визволивший. / Похвалімо, похвалімо Матір Його, / Та ізбудеш, та ізбудеш огню вічного! / Матір Його, Матір Його пречистая - / Зірка в небі, зірка в небі пресвятая" [Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Київ, 1993. - С. 454].
Est quaedam moerenti flere voluptas88
Кто мнѣ дасть слези, кто дасть мнѣ нинѣ дождевны? Кто мнѣ дасть моря? Кто дасть мнѣ рѣкы плачевны2? Да грѣх ридаю,
И омиваю,
Во многоводних Слезах не сходних
Не почивши3.
Изсушил сочы адскїй грѣхов моих пламень;
Сердце сожесточенно, как адамант камень.
Нѣсгь мнѣ ток слезній,
Дабы болѣзны,
Жжущы внутр уду,
Можна) оттуду
Изблевати.
Ты, источников в горах развергшій проходы,
И повѣсивш горѣ превиспренны воды;
Зрак вод наполни,
Да льет доволны,
Сердцу ко снися,
Да ошутится,
Утѣх (і)тче!
Агцеже буду богат на токы мнѣ слезны,
Будут мнѣ оны одны утѣхы любезны.
Твоя и дурносгь,
Над Міра Мудросгь4,
И плач над смѣхы5,
Егсі) утѣхы,
Чудній Боже!
крилатих [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. C. Б. Барсов. - Москва, 2006. - С. 111]. Варто відзначити, що вказана Овідієва фраза зринає як коментар до слів Сковороди: "Слезы их суть излияніе природы, а не пристрастій и есть нѣкое утѣшеніе плакать в свой час" - у «Жизни Григорія Сковороды» Михайла Ковалинського.
2 Очевидно, це варіація на тему Книги пророка Єремії 9: 1. Пор.: Кто длстъ Г/ілвѢ /иоей ВОДХ Й 6чеС£/ИЪ /ИОИ/ИЪ ЙСТОЧНИКЪ С/Іб^ъ;
3 У літературі українського бароко була поширена думка, що сльози звільняють людську душу з лабет гріха. "Не можеши платна черна убвлити без воды, - писав, наприклад, Дмитро Туптало, - тако ни грѣхов без слез теплых. Слезы же и еѳиопа убѣлят" [Туптало Д. Руно орошенноє. - Чернігів, 1680. - Арк. З (зв.)]. За приклад правив тут сам Христос: "Яко Ісус плакаша, и нам подобаєт, / На образ и слезити всяк да не престаєт. / Плачи с Христом плачущим, плач Христа плачуща. / Плач вины слез Христовых, плачи в слезах суща. / Плачи, яко виновен ты Христовых Страстей, / Плач, яко не престаєш от похотных сластей. / Плачи, яко не плачеш, єгда Христос чашу / Слезную испивает за злу совѣсть нашу. / Отложим смѣх, излієм доволніи слезы, / Оросим тѣло наше и земніє стези" [Максимович І. Осм блаженства євангелскія. - Чернігів, 1709. - Арк. 23].
4 У християнській моделі думання "цьогосвітня" мудрість є ніщотою порівняно з мудрістю Божою: "...Цьогосвітня бо мудрість - у Бога глупота, бо написано: 'Він ловить премудрих у хитрощах їхніх'" (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 3:19). Старі українські письменники не раз підкреслювали цю обставину. Навіть якщо не брати до уваги радикального заперечення світської мудрості, характерного, скажімо, для Івана Вишенського ("Чи не лѣпше тебѣ изучити Часословец, Псалтыр, Охтаик, Апостол и Евангелие с иншими, церкви свойственными, и быти простым богоугодником и жизнь вѣчную получити, нежели постигнути Аристотеля и Платона и философом мудрым ся в жизни сей звати и в геену отити?" [Вишенський І. Твори. - Київ, 1959. - С. 57]), ця думка все одно звучить дуже виразно. Досить пригадати хоч би чи не найбільшого українського ерудита XVII ст. Іоаникія Галятовського, котрий писав: "...свѣцкая мудрость, філозофіа, астрономіа, ариѳметіка, математика и кождая наука такая єст глупством у Бога..." [Галятоесъкий І. Ключ разумѣнія. - Київ, 1659. - Арк. 151 (зв.)].
5 Добрій людині, як зазначалося в найпопулярнішій київській бароковій книжці «Алфавит духовный», слід цуратися сміху, адже "смѣх єст дВтска нрава, счастолюбива сердца, слабыя и не мужественныя души знаменіє. Смѣх всяко не потребен єст" [Алфавит духовный. - Київ, 1713. - Арк. 104-104 (зв.)]. Натомість їй годиться плакати: "Ничтоже єст в вѣцѣ сем достойно радости и веселія, ничтоже достойно утВшенія и благомыслія, но вся плача и рыданія исполненна. Суєта суєтств вѣк человѣческій" [Алфавит духовный. - Київ, 1713. - Арк. 2 (зв.); див. про це: Ушкалое А. "Хто посіє в сльозах, пожинатиме в радощах" // УшкаловЛ. З історії української літератури ХѴІІ-ХѴІІІ століть. - Харків, 1999. - С. 105-120].
88
"Сльози у горі приносять розраду" (лат.). Це - парафраза «Скорботних елегій» Овідія (IV, 3, 37). Пор.: "...est quaedam flere voluptas". Цей Овідієвий вислів належить до розряду
89
"Що є чеснота?" (лат.).